У Христинівці попрощалися із учасником АТО Сергієм Попиком.

Молодший лейтенант,   командир танку

Попик Сергій Іванович загинув 8 січня у боях на Донеччині.

Сергій родом з м. Христинівки, 1987 року народження. Був призваний на Одещині. Загинув у районі Великої Новоселівки.

Побратими згадують, як загинув Сергій.

— Це було на його блокпосту, де він відбив не одну атаку, – каже бойовий побратим Володимир Перепелиця, старший механік-водій. — Того дня все було спокійно. У той момент, коли почався обстріл, Сергій вискочив перший, вхопив автомат, вхопив телефон і побіг в окоп, а ми за ним. Прямо з окопа він намагався доповісти нашій артилерії, куди треба вести вогонь, звідки нас обстрілюють. За ним стояв ще один солдат, хлопець з піхоти. Міна влучила прямо в окоп. Хлопця дуже сильно понівечило, а решта дісталась Сергію. Коли ми змогли до них дібратися, він ще дихав. Але поки ми його відкопали, на жаль, ознак життя вже не було, — з болем розповідає Перепелиця.

 Чорна звістка вмить облетіла Христинівщину - 21 листопада 2015 року на Луганщині, у зоні антитерористичної операції, загинув наш земляк -

Олег Сергійович Євич.

    Хлопець народився в 1988 році в Ліщинівці, у звичайній сільській сім’ї. В школі навчався добре, особливий хист мав до точних наук. Щирий і доброзичливий, добрий і товариський, мав багато друзів не лише серед ровесників.

      Після випускного працював у місцевому колгоспі, згодом - служив у лавах Збройних Сил України. Демобілізувавшись, знову - до праці, вже у лісництві. Коли біда прийшла на Україну, Олег, не вагаючись, пішов на передову. Хоч мав вагомі підстави залишитися вдома, біля 78-річної бабусі - Галини Андріївни, яка виховала і поставила на ноги онука.

Адреса:
20032,Черкаська область,Христинівський район
с. Розсішки,вул. Комінтерна, 4

Телефон 96-4-10

 Спогади учасника бойових дій,

ветерана Великої Вітчизняної війни, бувшого директора Малосевастянівської восьмирічної школи 

Розношинського Миколи Володимировича.

     Народився в с.Шукайвода Христинівського р-ну Черкаської обл. в селянській родині 22 травня 1918р. Після смерті батька в матері на руках залишилося п’ятеро дітей, мені—півроку, найстаршому-9 років, дочці-7 років...

     1926-1932рр. - навчався в Шукайводській школі, закінчив 6 класів.

     1932-33р. – страшна хвиля голодомору прокотилася по Україні. Люди села  щодоби вмирали від голоду (по 10-14 осіб). Їли гнилі овочі, всілякі бур’яни, пекли „оладки”  з протухлої полови, що роками лежала на горищі хати та з бурякового насіння. Чоловіки, що мали хоч трохи сили, тікали з села в місто, зокрема в Москву.

Цей період розпочинається з 1991р. і триває донині. Для надання національного характеру шкільній освіті в перші роки незалежності України було затверджено «Концепцію середньої загальноосвітньої школи України» (1991р.), розроблено Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття», 1994р.), ухвалено Закон України «Про загальну середню освіту» (1999р.). Національна Доктрина розвитку освіти (2001р.) визначила пріоритетні завдання шкільної освіти на початку XXI століття. Створена нормативно-правова база забезпечила діяльність таких навчальних закладів: середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило з профільним спрямуванням навчання); спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів; гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів згідно з профілем; ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою; колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та(або) культурно-естетичного профілів; загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та(або) розумового розвитку; загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І — III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування; школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання; вечірня (змінна) школа — загально­освітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатись у школах з денною формою навчання; позашкільний навчально-виховний заклад — навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їхніх потреб у додатковій освіті за інтересами; міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці.

Розвиток освіти у період визвольних змагань українського народу

Хронологічні межі цього періоду розпочинаються у 1905 р. і закінчуються 1920 р. початок ХХ ст.. відзначається сплеском самоусвідомлення нації, розвитком суспільних наук, публіцисти,мистецтва, педагогічної думки.

До 1917 р. школа в Україні залишалася знаряддям русифікації,пригнічення народу людського і національного в особистості. Однак під час визвольних змагань 1917 – 1920 рр. українська шкільна освіта наповнилась новим національним змістом. Усі українські уряди доби Центральної Ради, гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР сприяли формуванню української шкільної системи побудованої на засадах вільної, єдиної, безплатної, обов’язкової,світської, національної школи, на принципах українознавства. У найважчі часи громадянської війни курси вдосконалення освіти пройшло 100 відсотків вчителів українських, російських, польських і європейських шкіл.

Рожкова Надія Афанасіївна

 Червень 1941 року. Випускники Уманського учительського інституту, серед яких була і Надія, справляли випускний бал. Сміх, жарти, плани на майбутнє. Одним словом все, що притаманне безтурботній молодості і раптом звістка. Війна.

Уже й важко їй пригадати, як добралась до рідної Ліщинівки . Вирядила братів на фронт, а сама опинилась аж на Північному Кавказі. Почала вчителювати. Та не довгою була її мирна праця. На початку 1942 року долинула до неї сумна звістка. Загинув старший брат Петро.

Оплакуючи важку втрату, визріло бажання помститися. З тим і зачастила до райкому комсомолу та військкомату. Нарешті її заяву задовольнили. 1 травня 1942 року Надія стала бійцем. Зарахували в зенітники. Кілька днів на ознайомлення з матеріальною частиною кулемета, і в бій.

Радецький Віталій Григорович, ґенерал армії України, кандидат історичних наук,  начальник Національного  університету оборони України, член Воєнно-наукової ради Міністерства оборони України

     Народився 1 січня 1944 р. у м.Христинівка Черкаської області. Закінчив Одеський механіко-технологічний технікум (1963), Київське вище загальновійськове командне училище (1968), Військову академію імені М. Фрунзе (1975), Військову академію Генерального штабу Збройних сил СРСР (1989).