В Україні-Русі поява хрис­тиянства в X столітті сприяла розвитку письменства, напи­санню літописів, збиранню книжок, утворенню перших бібліотек при церквах і мона­стирях.

По бібліотеках монастирів переважає церковно-навчаль­не письменство (книги свя­щенного писання, житія свя­тих, апостоли, псалтирі, бо­гословська література), духов­но-моральні збірники, пере­клади грецьких і латинських повістей і літописи (розкри­вають історичні події, філо­софське осмислення природи). Перші описи монастирських бібліотек складаються з назви книги, її розмірів, матеріалу на якому написані, її палітурки. У багатьох позначається кількість сторінок, розділів, що написано золотом, «крас­ками». Це був правопис сучас­ного бібліографічного опису книг. (Васильченко Б.Е. Очерк истории библиотечного дела в России XI — XVIII века. — М., 1948. — 157 с.) Поступово той шлях, що його проходить історія, відображається і на роз­витку освіти та бібліотеки. Із Заходу було запозичено спо­соби шукання істини — об'єд­нання, братства, при яких за­роджуються бібліотеки, спершу для релігійної боротьби, а потім і політичної. Багато за­можних людей заповідає свої книжки братствам і тим до­помагає розвитку бібліотек у братствах.

Більшого поширення книж­ка та бібліотека набувають у XVI столітті з розвитком кни­годрукування. Зміст книжок залишається релігійного та релігійно-полемічного характеру, але поступово з'являються світські книжки. В різних Гістах України — Львові, Луцьку, Острозі, Києві — при братствах відкриваються бібліотеки з світськими книж­ками грецькою, латинською та польською мовами, зокрема в Києво-Могилянській колегії. Бібліотеки обслуговують не тільки князів, митрополитів, а й звичайних городян.

У XVII столітті Київ стає осередком української науки, збільшується кількість куль­турних осередків: шкіл, бібліотек, друкарень. На­прикінці цього століття до­слідники бібліотечної справи налічують у фондах бібліотек десятки тисяч книжок і підручників (гомілетика, бук­варі, історія), драматичні тво­ри. Але все-таки бібліотекою керує монастир, хоча корис­тується ними широке коло читачів: міщани, видніші ко­заки. Поміж селян популярні книжки: святе письмо, цер­ковні вірші, п'єси. У XVIII столітті, у зв'язку з відомими історичними подіями, в Ук­раїні заборонено друкувати букварі, українські книжки. Більшість книг друкується ро­сійською мовою, багато бібліотек втрачено. В цей пе­ріод в Європі стан знання відбивається й на класифікації книжок по бібліотеках.

Перша система класифікації Лейбниця передбачала, що бібліотека повинна мати такі відділи: теологія, юриспруден­ція, медицина, філософи, істо­рія, колективні твори та вся­чина. Для шкільних бібліотек характерна бібліотечно – бібліографічна класифікація літератури (ББК), що має такі основні ділення: 1-загальнонаукові та міждисциплінарні знання; 2-природничі науки; 3-техніка,технічні науки ; 4-сільське й лісове господарство; 5-охорона здоров’я; 6-суспільні науки в цілому; 7-культура, Наука, освіта, 8 - філологічні науки в цілому; 9 — література універсального змісту. Розстановка книг та організація каталогів у сучас­них шкільних бібліотеках відбувається у відповідно до таблиць ББК.

Після 1860 років в Україні відкриваються бібліотеки, зок­рема, громадські, якими най­частіше опікуються гуртки інтелігенції. Серед найбільш відомих — харківський, очо­люваний Христиною Алчевською, яка вперше порушує питання про книжки для на­родних бібліотек. Вивчивши запити народу, вона наголо­шує, що народ чудово розуміє високохудожні твори, саме тому діяльність гуртка спря­мована на друк і поширення хрестоматій, народних енцик­лопедій, книжок для дорослих. Ці ідеї підтримував і реалізо­вував відомий педагог Б. Д. Грінченко, який сам не тільки писав книжки для дітей і скла­дав їх бібліографічні покаж­чики, а й шукав засобів для друку та поширення книг се­ред простого народу.

У ті часи засновуються цер­ковно-парафіяльні та земські школи, бібліотеки при «уездных» школах для загального користування. Бібліотеки містилися у церкві в окремих шафах, література була пере­важно релігійного змісту.

Саме в ці часи знаходимо підтвердження важливого зна­чення ролі шкільної бібліоте­ки і для сьогодення — вони розвиваються жвавіше, ніж бібліотеки міські, публічні. З 70-х років XIX століття бібліотеками користуються не тільки учні, а й батьки, місце­ва людність. З часом, коли рівень писемності народу підвищився, шкільна бібліоте­ка перестала задовільняти людність, тоді виникають публічні народні бібліотеки, які існують самостійно. До фондів публічних бібліотек допускалися ухвалені книжки (був каталог ухвалених до вжитку книжок).

У минулому столітті шкільна бібліотека поступо­во трансформувалась у со­ціальний інститут, який аку­мулює і забезпечує загально­доступність вершин світової культури, сприяє залученню учнів до історії, культури сво­го та інших народів. Статис­тика свідчить, що в 1910 році в Україні було 12500 народних бібліотек, з них більшість — при школах. У ці часи покла­дено початок організації хат-читалень, бібліотекарем най­частіше був учитель. Завдан­ня шкільної бібліотеки в 20 — 30-ті роки — надання дітям книжки, необхідної для вико­нання шкільних завдань, допо­мога дітям, набуття ними пев­них навичок роботи з книгою. Для залучення читачів до бібліотек активно розвивають­ся форми масової роботи, зок­рема голосні читання, вечори книг, усні газети, політтурніри, групові бесіди, вечори тех­ніки, атеїстичні вечори, бібліотечні «вівторки», «чет­верги», літературні читання, Дні книги, театралізовані за­ходи, літературні суди, бібліо­течні плакати та інші форми.

Майже всі школи України мали свої бібліотеки, які на­лічували в 1930 році 119.200 книг для дітей шкільного віку, 70 відсотків цього книжкового фонду – художня література.(Дьомкін І. В.Бібліотечна справа на Україні в період розгортання соціалістичної реконструкції народного господарства 1926 – 1932 рр. – Харків,1961, - 37 с.)

Післявоєнні роки минулого століття в Україні РСР характеризується поновленням роботи шкіл, звільнених від фашистських окупантів, зокрема відновленням при­міщень шкільних бібліотек, забезпеченням своєчасного завозу виданих підручників. їх переглянуто і поновлено в них тексти, оформлення, про що свідчить постанова РНК. УРСР і ЦК КП(б)У від 27.02.1943 року (Культурне будівництво в Українській РСР. В 2 т. - 1.2, 1961. -617 с). Наступними роками увага приділялась формуван­ню книжкових фондів. Пра­цівники бібліотек мали забез­печувати упорядкування й збе­рігання фондів шкільних бібліотек, їх переоблік. На­кази та розпорядження Міністерства освіти УРСР в 50-ті роки спрямовані на відкриття нових шкіл і бібліо­тек при них, поповнення фондів методичною літерату­рою, підручниками, словника­ми, науково-пізнавальною, новою художньою літерату­рою. При шкільній бібліотеці з'являються гуртки «Юні друзі книги» (Положення про шкільні бібліотеки початко­вої, семирічної і середньої школи Української РСР // Збірник наказів та розпоря­джень Міністерства освіти УРСР. -  1950. - №19. - С.13 -14).

У «Положеннях про шкільну бібліотеку» 1962, 1965 років наголошувалось, що шкільну бібліотеку треба створити в кожній почат­ковій, восьмирічній і середній школах. Там має зберігатися й надаватися інформація уч­ням і вчителям в ізольовано­му приміщенні, придатному для зберігання та видачі кни­жок, а також має бути окре­ма кімната для читальні. Де­далі активніше шкільна бібліотека залучається до позакласної роботи, створення бібліографічних картотек, організації книжкових виста­вок. Наприкінці 60-х років шкільні бібліотеки почали долучатись до всеукраїнських конкурсів, оглядів, змагань за кращу роботу бібліотек. Ви­давництва випускають серії «Шкільна бібліотека», «Бібліотека школяра», де дру­кувались програмові твори. Активніше вивчаються чи­тацькі запити, проводяться літературні конференції, об­говорення книг, диспути. Бібліотека загальноосвітньо­го навчального закладу стає важливою ланкою в системі виховної роботи, основне зав­дання якої — пропаганда кни­ги. Створення фонду шкільних підручників, виховання в учнів бережливого ставлення до книг, координація діяль­ності шкільної бібліотеки з масовими (дитячою, юнаць­кою) — пріоритетні напрями роботи того часу. Досвід ро­боти шкільних бібліотек, про­блеми та шляхи їх розв'язан­ня висвітлюються на сто­рінках журналів «Радянська школа», «Початкова школа», «Українська мова та літера­тура в школі».

У 70-ті роки посилюється контроль за використанням коштів бюджетів шкіл на придбання книг, періодичних видань, ведення документації, пропаганду художньої, науко­во-методичної літератури, оглядів – конкурсів «Живи, книго», диференційованого підходу до читачів. Серед форм роботи вирізняють масову та індивідуальну («Про стан і заходи щодо поліпшення роботи шкільної бібліотеки : наказ Мін – ва освіти УРСР Збірник наказів та інструкцій Мін – ва освіти УРСР. – 1973. - №7. – С.23 - 26)

90 ті роки ХХ століття характеризуються посиленням ролі шкільної бібліотеки, відбувається її організаційне та методичне становлення, ство­рюються Центральна осві­тянська бібліотека, згодом Державна науково-педагогічна бібліотека імені В. О. Сухомлинського. У системі Міністерства освіти України згідно із статистичними дани­ми наприкінці 90-х років фун­кціонує близько 21000 шкільних бібліотек. Бібліоте­ка реалізує основну мету за­гальноосвітньої школи — інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу.

У 1999 році Міністерство освіти України затвердило «Положення про бібліотеку загальноосвітнього навчально­го закладу», де зазначається, що бібліотека є його обов'яз­ковим структурним підрозді­лом, який здійснює бібліотеч­но-інформаційне, культурно-просвітницьке забезпечення навчально-виховного процесу як в урочний, так і позаурочний час. (Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1999. - № 12, 18).

Початок XXI століття ха­рактеризується новими підхо­дами до загальноосвітнього навчального закладу, інформатизацією освіти. Активізується робота нау­ковців з пошуку та розроб­ки моделі шкільної бібліотеки, аналізується зарубіжний досвід розвитку шкільних бібліотек, вивчається історія ос­вітянських бібліотек України, досліджується діяльність шкільних бібліотек із забезпе­чення інформаційних потреб учнів (Малько А. О., Мозгова В. П., Рогова П. І., Матвій-чук О. Є.)

    Видаються збірники з реко­мендаціями організації щодо бібліотечної справи загально­освітнього навчального закла­ду, матеріали з досвіду робо­ти, виходять періодичні фахові  видання «Шкільна бібліотека», «Шкільна бібліотека плюс». Останні­ми роками по­ступово відбувається реорга­нізація тради­ційних шкіль­них бібліотек у інформаційні, соціокультурні центри міста, села, посилю­ється інформац­ійна функція бібліотек. Шкільні бібліо­теки перетворюються на шкільні бібліотечно-інформаційні центри, медіатеки — структурні підрозділи з фонда­ми книг, різноманітними інформаційними і технічними засобами, які мають педагогіч­но зумовлений комплекс об­ладнання і меблів, читальний зал із робочими зонами, де створено умови для індивіду­альної роботи та розвитку на­вчально-пізнавальної діяльності , учнів, підвищення професійного рівня вчителів (Шкільний бібліотечно-інформаційний центр : теорія і практика : навально-методичний посібник За ред.. О.Є.Матвійчук. – К.,2007. – 209с.)

Отже, осмислення досвіду розвитку і функціонування шкільних бібліотек у всі істо­ричні періоди лаг змогу глиб­ше пізнати і зрозуміти історію шкільництва, освіти, культу­ри в Україні.

(Використано матеріали міжнародної наукової конференції, газета "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.)