Дискусія про те, що з’явилось раніше на вітчизняних землях – християнство чи писемність, була напруженою й тривалою. Нині для широкого загалу стали відомими пам’ятки протописемності національного заповідника Кам’яні могили , дослідження яких провів російський учений Анатолій Кіфішин. Найдавніші зразки протописьма датовані ХІІ тисячоліття до н.е. Протошумерська писемність не мала свого еволюційного ланцюжка на теренах України й , можливо, повернулась революціонізованою на терени України лише в першому тисячолітті н.е. Відомі авторитети в галузі словенської писемності академіки О.О. Шахматов і О.Х. Востоков вважали, що першопоштових розвитку писемності в Київській Русі надало християнство (кінець Х ст.). Проте завдяки науковим розвідкам археологів, істориків і філологів знайдено докази існування писемності на Русі за кілька десятків років до впровадження християнства першоапостольним князем Володимиром. Системно ці аргументи викладено в роботах Д. Лихачева, С. Обнорського, Б. Рибакова та інших науковців. Про слов’янське письмо кінця ІХ- початку Х ст.. згадують арабські письменники і літописці: Ібн-Фадлан, Аль-Масуді, Ібн-ель-Недим.

Християнізація суспільства стала переломним етапом у становленні цілісної системи вітчизняної освіти. На той час християнство мало майже тисячолітню історію, перетворилося на світову релігію й за своїми функціями спрямувало державу, суспільство й людську особистість на духовне відродження й гуманізацію, передбачало духовне вчительство і виявило спорідненість з народною освітою. Реалізація соціальних функцій християнства збагачувала освітню практику. Зокрема, аксіологічні функції християнства найбільш послідовно

Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова

Відображались у змісті освітнього процесу, ключову роль в якому відігравав гуманістичний ідеал. Як зазначав М. Бердяєв, «на відміну від язичницького грецького гуманізму…християнство дарувало людині найвищу гідність і найвищу свободу».

Комунікативна функція християнства логічно доповнювалась спілкуванням між віруючими в межах школи. Поєднання цих процесів спрямовувалось на зміцнення віри й поширення здобутих суспільством знань про людину й навколишній світ. Своєрідним був вияв компенсаційної функції християнства в контексті шкільної освіти. Ця функція передбачала зняття у трансцендентному вимірі життєвих суперечностей і проблем, того психологічного дискомфорту, який неодмінно виникав разом з усвідомленням людиною всієї обмеженості, мізерності її знань, з відчуттям свого безсилля у всеосяжному часі й просторі буття природи. Тогочасна школа (як і церква) виконувала культуро творчу функцію. Школа вибудовувала ієрархію культурних і цивілізованих надбань з характерною для церкви першістю духовного над матеріальним. Отже, християнство мало спрямувати школу в нове цивілізаційне русло й водночас оберігати її від надмірних цивілізаційних спокус. Запровадження християнства закріплювало Україну в системі європейського світо устрою. В геополітичному значенні це – залучення України до розбудови європейської цивілізації й створення розширеного її політичного й соціально-економічного простору; сприйняття Україною основ загальноєвропейського християнського світогляду. В геокультурному вимірі Україна обрала орієнтацію на перетворення в органічну частину європейської освітньої, наукової, літературної ойкумени. Відкривались нові перспективи державного й суспільного розвитку. Ключова роль в осягненні цієї перспективи належить школі і освіті.

(Використано матеріали міжнародної наукової конференції, газета "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.)