ПЕРІОД СЛОВ’ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ - ПЕРІОД СЛОВ'ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ - Історія шкільної освіти в Україні - Віртуальні галереї - Історія освіти Христинівщини
«Із безлічі професій на Землі, Які вже є, яких ще будуть вчити, Є головна, як вічний сущий хліб, І назва цій професії – УЧИТЕЛЬ»
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS Субота, 2017.03.25, 22:42 |Вітаю Вас Відвідувачі
Категорії розділу
1020-річна історя освіти в Україні:традиції, сучасність і перспективи [1]
ХРИСТИЯНСТВО І РОЗВИТОК ОСВІТИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ [1]
РОЗВИТОК ШКОЛИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ [1]
ПЕРІОД КНЯЖОЇ ДОБИ [1]
ОСЕРЕДКИ ШКІЛЬНИЦТВА XIV-XVI СТОЛІТЬ [1]
ПЕРІОД СЛОВ'ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ [1]
ПЕРІОД КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ [1]
СТАНОВЛЕННЯ МОДЕРНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ, ПЕРІОД ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОСВІТНИЦТВА В УКРАЇНІ [2]
РОЗВИТОК ОСВІТИ У ПЕРІОД ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ [1]
УКРАЇНСЬКА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА І ШКОЛА ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ [1]
РОЗВИТОК ПЕДАГОГІКИ І ШКОЛИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ [1]
БІБЛІОТЕКА ЯК ВАЖЛИВА ЛАНКА РОЗВИТКУ ШКІЛЬНИЦТВА В УКРАЇНІ [1]
ЄВРОПЕЙСЬКІ ТРАДИЦІЇ У РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УКРАЇНІ [1]
Наше опитування
Чи вважаєте Ви професію учителя престижною?
Всього відповідей: 9
Статистика
Хмарка тегів
Погода
Друзі сайту

Наша рідна школа

Пошук
Loading
Головна » Віртуальні галереї » Історія шкільної освіти в Україні » ПЕРІОД СЛОВ'ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

ПЕРІОД СЛОВ’ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

ПЕРІОД СЛОВ’ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Хронологічними межами цього періоду вважається 1569 р. – початок XVIII ст., який характеризується пошуком шляхів відродження української культури, оновлення освіти. В цьому контексті патріотично налаштовані православні родини, свідома громадськість активно починають розбудову освітньої галузі.

Науково-педагогічна спадщина українських просвітителів цього часу пройнята ідеями італійського Відродження. Саме ці ідеї було розвинуто в національному руслі в педагогіці братських шкіл і Києво-Могилянській Академії. Значна спадщина має дидактично-виховний характер, зокрема морально-дидактичні вірші, які сприяли інтеграції українсько-білоруської культури і освіти.

На українських землях у XVI – першій третині XVIII ст.. було сформовано комплекс європейських ренесансних і реформаційних ідей, які стали складовою, українською версією духовного розвитку країни, поєднавши власні здобутки епохи Київської Русі а загальноєвропейські духовні цінності. В школах у контексті розширення культурної складової починаючи вивчати мови (давні і нові), суспільствознавчі та природничо-наукові дисципліни. Серед освітніх тенденцій цього періоду виокремлюється піднесення індивідуально-духовних начал у людині, надання великого значення вивченню рідної мови та історії, використання як власної давнини, так і античності для усвідомлення й вираження естетичних, соціальних,філософських потреб і ідеалів тогочасності; стверджується визначальна роль церковнослов’янської мови як запоруки самозбереження українського народу [О. В. Сухомлинська. Періодизація педагогічної думки до нового виміру // С.37 – 54. – С.43].

Переорієнтація візантійсько-слов’янської філософії на західноєвропейські духовні цінності, що спиралися на інокультурні впливи й здобутки київсько-руської духовності, знайшла відображення в організації шкільництва.

Значну роль у поширенні шкільної освіти на українських землях відіграли братські школи, які було створено з ініціативи українських національно релігійних організацій (братств). Братські (православні) школи як  самобутні специфічні навчальні заклади поєднали у своїй діяльності східнослов’янські вчительські традиції (демократизм, гуманізм) а західноєвропейськ шкільну практику (методи навчання співзвучні з єзуїтськими закладами освіти). Наприкінці XVII ст. активно діяло 30 братських шкіл (Львів, Київ, Галич, Луцьк, Вінниця, Немирів, Миколаїв, Кам’янець-Подільський, Крем’янець, Рогатин, вільно, Брест, Городок, Мінськ, Перемишль, Бєльськ, Могилів, Замостя, Пінськ, Орша), які були конкурентами католицьких закладів освіти. Саме братські школи дали можливість представникам майже всіх верств населення отримати освіту як початкову, так і середню, оскільки плата за навчання залежала від віку дитини (8 – 25 років), яка вступала до школи; навчальних предметів; статку родини (незаможні батьки могли сплачувати за навчання не грошима, а «натурою»);  наявності родини (сироти навчалися безплатно); здібностей дитини (най здібніші утримувалися за кошти братства). Першою як за часом створення, так і за освітніми традиціями є Львівська братська школа, заснована Успенським братством. Тут уперше затверджено шкільний Статут (Порядокъ школьный или Уставъ Лвовской Старопигійськой братской школы), що визначав внутрішнє життя школи, вимоги до вчителів та учнів. Саме згідно з цим Статутом будувався процес навчання всіх братських шкіл на східнослов’янських землях. У братських школах вивчали хоровий спів, слов’янську, грецьку, польську мови, латину, письмо, читання, рахунок, сім вільних мистецтв, філософію, богослов’я, поетику, тощо. Найбільш відомою братською школою, яка з часом набула статусу вищого навчального закладу, є київська братська школа.

Братські школи диференціювалися на два ступені: початкові, в яких навчали читання, письма, лічби та співу; старші, програма яких була подібна до програми Острозької школи (вивчали слов’янську, грецьку, латинську мови, сім вільних мистецтв).

Система організації начально-виховного процесу випередила час. Вивчаючи досвід роботи братських шкіл, Ян Амос Коменський, видатний чеський педагог, основоположник дидактики, науково обґрунтує класно-урочну систему, яка вже 400 років залишається сучасною. Організація навчально-виховного процесу братських шкіл мала такі елемени:

-         Начальний рік поділявся на чотири квартали;

-         Проведення занять з вересня до початку липня;

-         Виокремлення ранкових і післяобідніх навчальних годин;

-         Домашні завдання;

-         Перевірка матеріалу, який вивчився протягом тижня, в суботу до обіду; після обіду – вивчення арифметики, астрономії, церковний спів4

-         Проведення морально-начальних бесід;

-         Обов’язкове відвідування занять.

У братських школах активно використовувалися такі методи навчання, як пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання.

Наприкінці XVII ст. відкрито низку приватних шкільних закладів у містах Туров, Володимир на Волині, Острог, фундатором і меценатом яких був князь Костянтин Острозький. Найбільш відомою та значущою стала Острозька школа (колегія), організація навчального процесу в якій стала зразком для створення закладів освіти такого типу в Україні: зокрема, демократичні засади навчання (навчалися не лише шляхтичі, а й селяни); високий рівень викладання (на викладацьку роботу запрошували вчителів не за релігійною ознакою, а за здобутками в освітянській сфері, інтелектуальним розвитком тощо); активна друкарська робота (видано три видання Часослова – за ним навчали грамоти, полемічні твори на захист православної віри). Викладали в цій школі три мови (слов’янську, грецьку та латину) і сім вільних мистецтв.

ПРОГРЕСИВНІ ПОСТАТІ У СПРАВІ ШКІЛЬНИЦТВА

Ці заклади освіти дали Україні і світу видатних просвітників, інтелектуалів, духовних і світських діячів. Так, серед випускників і викладачів шкіл відзначаємо Стефана і Лаврентія Зизаніїв, Кирила Ставровецького, Іова (Івана) Борецького, Павмо Беринду, Сильвестра Косова, Лазара Барановича, Івана Виговського, Інокентія Гізеля, Герасима Смотрицького та ін.

Павмо Беринда (1555(60) – 1632) викладав і Львівській братській школі, використовуючи твори українських просвітників, граматики, букварі. Його праця педагогічного змісту «Лексикон» стала першим тлумачним словником української термінології, якого потребувало тогочасне суспільство. Водночас словник був своєрідним посібником для самостійного читання й вивчення книг, оскільки метою його було полегшення навчання через усвідомлення і розуміння прочитаного. Вчений обстоював та пропагував ідею виховую чого навчання, принципи доступності і послідовності, тісний зв’язок родини, громадянськість у вихованні тощо. Він впроваджував передові ідеї європейської освіти, адаптуючи їх до української освіти, розвиваючи вітчизняну педагогічну думку.

Літературно-полемічну твори Мелетія Смотрицького (1572 – 1633) було спрямовано на захист національної культури, традицій, мови. Викладаючи у братських школах, зокрема у Київській, яку згодом і

                                                                          

Мелетій Смотрицький

Очолював, здобув великий авторитет серед української освіченої патріотичної громадськості.

Обстоював ідею викладання і навчання рідною мовою, про що свідчить його «Граматика» церковнослов’янської мови, в якій подано нову термінологію, орфографію, синтаксис, етимологію, віршування. Він як прихильник вивчення європейської культури, найширшого залучення молоді до всебічної освіти на основі європейських зв’язків, радив обов’язково ґрунтуватись на вітчизняних традиціях і потребах. Особливу увагу звертав на патріотичне виховання молоді, засуджуючи тих, хто зрікся батьківщини, мови, звичаїв, традицій, культури. Шлях до порятунку української людяності вбачав у широкому розвиткові освіти, заснованої на рідній мові і традиційних українських духовних цінностях.

Отже, спираючись на греко-слов’янські релігійні традиції, педагогічні пошуки спрямовуються до здобутків західноєвропейської культури – в школах починаючи вивчати польську та латинську мови, опановують античні джерела, зростає інтерес до історії, суспільства.

(Використано матеріали міжнародної наукової конференції, газета "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.)



Джерело: http://Матеріали міжнародної наук. конф., г. "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.
Категорія: ПЕРІОД СЛОВ'ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ | Додав: Razak (2012.01.31)
Переглядів: 1239 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Головна » Віртуальні галереї
Матеріали зібрав і підготував Богдан Миколайович Калиндрузь © 2017