«Із безлічі професій на Землі, Які вже є, яких ще будуть вчити, Є головна, як вічний сущий хліб, І назва цій професії – УЧИТЕЛЬ»
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS Вівторок, 2017.06.27, 18:31 |Вітаю Вас Відвідувачі
Категорії розділу
1020-річна історя освіти в Україні:традиції, сучасність і перспективи [1]
ХРИСТИЯНСТВО І РОЗВИТОК ОСВІТИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ [1]
РОЗВИТОК ШКОЛИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ [1]
ПЕРІОД КНЯЖОЇ ДОБИ [1]
ОСЕРЕДКИ ШКІЛЬНИЦТВА XIV-XVI СТОЛІТЬ [1]
ПЕРІОД СЛОВ'ЯНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ [1]
ПЕРІОД КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ [1]
СТАНОВЛЕННЯ МОДЕРНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ, ПЕРІОД ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОСВІТНИЦТВА В УКРАЇНІ [2]
РОЗВИТОК ОСВІТИ У ПЕРІОД ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ [1]
УКРАЇНСЬКА ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА І ШКОЛА ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ [1]
РОЗВИТОК ПЕДАГОГІКИ І ШКОЛИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ [1]
БІБЛІОТЕКА ЯК ВАЖЛИВА ЛАНКА РОЗВИТКУ ШКІЛЬНИЦТВА В УКРАЇНІ [1]
ЄВРОПЕЙСЬКІ ТРАДИЦІЇ У РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УКРАЇНІ [1]
Наше опитування
Чи необхідний Христинівці краєзнавчий музей?
Всього відповідей: 89
Статистика
Хмарка тегів
Погода
Друзі сайту

Наша рідна школа

Пошук
Loading
Головна » Віртуальні галереї » Історія шкільної освіти в Україні » РОЗВИТОК ШКОЛИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

РОЗВИТОК ШКОЛИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

 Розвиток українського шкільництва стимулював педагогічну думку. При цьому динаміка формування педагогічних ідей, як зазначає Ольга Сухомлинська, не завжди збігається з напрямом розвитку освіти. Як правило, вона випереджає освіту, але інколи не реагує на виклики часу. Бувають періоди, коли їх шляхи взагалі розходяться, бо педагогічна думка – це втілення історії думки й духу, ідеалізована й романтизована рефлексія педагогічного процесу, це «педагогічний романтизм»,за якого навчально-виховні ідеї втілюються, реалізуються з тією чи іншою мірою вірогідності (О.Сухомлинська, 2001).

      Освітній простір перебуває здебільшого в соціальній сфері, відображає соціальні,політико-правові, економічні й ідеологічні процеси. Саме вони разом з педагогічними процесами задають параметри шкільної політики, функціонування освіти і є фундаментом для періодизації розвитку школи. При виокремленні періодів розвитку освіти як однієї з найважливіших її складових, тому що до XVII ст., коли педагогіка оформилась як окремий напрям гуманітарного знання (Я. Коменський), предметно простежити, виявити педагогічні ідеї можна через шкільництво, а також через аналіз праць мислителів. Адже педагогічна думка завжди персоніфікована – на ній відбиток особистості автора (чи авторів) з його смаками,  поглядами, віруваннями, переконаннями.

З огляду на це, розвідка не має на меті здійснити панорамний дискурс історії українського шкільництва. Завдання полягає в


Києво- Могилянська академія

іншому: студіюванні багатої і самобутньої історії національної педагогічної думки й шкільної справи в Україні як суспільно- духовного феномену, що завжди відзначався спрямованістю на духовну й естетичну інтеграцію в світову культурну цивілізацію. Вирішення цього завдання можливе, передусім, за умови визначення підходу до періодизації розвитку педагогічної думки і шкільництва в Україні.

Аналізуючи наукові доробки авторів, які розробляли структуру та зміст основних періодів розвитку педагогічної


Київський міський педагогічний університет ім.Б.Д. Грінченка

науки (Я. Бурлака, Н. Гупан, В. Кремень,О. Любар, Ю. Руденко, С. Сірополко, О. Сухомлинська, М. Стельмахович та інші), треба зазначити, що свої міркування вони ґрунтували на науково-методологічних підходах: культурологічному, культурно-антропологічному, цивілізаційному, які окреслюють не тільки історичне, а й соціально-культурне тло педагогічних ідей.

Ґрунтовну історико-педагогічну розвідку щодо періодизації розвитку національної педагогічної думки здійснила академік О. Сухомлинська у праці: «Періодизація педагогічної думки в Україні: кроки до нового виміру» (2002), в якій розкрито динаміку парадигм педагогічної думки:

-І період: ІХ -  XVI ст.. – Педагогічна думка Княжої Доби.

-ІІ період: 1569р. – сер. XVII ст. – Педагогіка в контексті слов’янського Відродження.

-ІІІ період: друга половина XVIIXVIII ст. (українське бароко) – Педагогічна думка і школа Козацької доби.

-IV період: XIX ст. – 1905 р. –Становлення модерної педагогічної думки, педагогічне просвітництво в Україні.

-V період: 1905 – 1920 рр. – Педагогічна думка і школа в період визвольних змагань українського періоду.

-VIперіод: 1920 - 1991 рр. – Українська педагогічна думка і школа за радянських часів.

-VII період: з 1991р. – Розвиток педагогіки і школи в Українській державі.

Кожен з цих етапів мав властиві йому особливості, які відображено в освіті і творах прогресивних культурних діячів, просвітників, педагогів, реформаторів шкільництва.

 Не можна оминати й дохристиянські часи. Адже в цей період освіта мала здебільшого спорадичний характер. Існували переважно сімейні чи приватні школи. Однак в історичних розвідках М.Грушевського й І. Огієнка є твердження, що освіта була звичайним явищем за язичницької доби. В інших історичних дослідженнях висловлюється думка щодо перебільшення оцінки розвитку освіти цього періоду.

Перші відомості про організовані школи і вчителів давньої  Русі-України належать, як уже зазначалося, до часів поширення християнства.

ПЕРІОД КНЯЖОЇ ДОБИ

Цей період охоплює Київську Русь, Галицько-Волинське та Велике Литовське князівство. Його хронологічні рамки – ІХ – XVI століття.


Володимир Великий

Пам’ятники  писемності й дослідження істориків свідчать, що історія педагогічної думки і шкільництва в Україні починається з часів князя Володимира Великого. Термін «школа» вперше згадується у XIVст. До цього з середини ХІ ст.. використовувався термін «училище2 – від дієслова «учити». А найпершим є термін «учіння книжне», який згадується  в літописах.

У «Повісті минулих літ» є визначений історичний факт – відкриття першої школи при дворі Володимира великого. Школи відкривалися в Новгороді, Полоцьку, Чернігові, Ростові, Пскові, Тмутаракані, Муромі, Володимирі-Волинському та інших містах. У Києві виникло три центри писемності: при Софійському соборі, Києво-Печерському та Видубицькому монастирях.

Поступово в Київській Русі склалося кілька основних типів шкіл. Як зазначає С. Бабишин, при головному релігійному та культурному осередку Русі – Десятинній церкві – функціонувала перша державна двірцева школа, де записувалися хронологічні події, працювали книжники. Вона була на той час однією з найбільших у Європі. За свідченнями Вологодського-Пермського літопису, тут навчалося близько 300 учнів. Непрямі джерела свідчать про відкриття Ярославом Мудрим елітної державної школи при Софії Київській. В. Татіщєв наголошував, що в бібліотеці Софії Київської складали книги, спеціально призначені для навчання. Школа Ярослава Мудрого мала міжнародне значення. Тут отримували освіту представники європейських королівських родин. Були також і нижчі школи, які відкривали здебільшого при церквах, а також створювали світські люди. В нижчих школах діти навчалися за спрощеним алфавітом, використовуючи Євангеліє, Псалтир, Молитвослов, Апостол, інші богословські книги. Нижчі школи були загальнодоступними, хоча й не давали системних знань. Термін навчання в таких закладах становив від одного до трьох років. У ХІІІ ст.. виникають на Русі  школи «майстрів грамоти» - приватні заклади для міщанських дітей.

При монастирях були школи зовнішні та внутрішні.У перших навчались миряни, в других – майбутні ченці. Окремо треба виділити Києво-Печерську монастирську школу, засновану в 1052 р. ігуменом Феодосієм, а також школу Видубицького монастиря. Тут вивчали твори античних філософів, істориків, і географів, набували професій іконописця, каліграфа (переписувача), майстра з виготовлення пергаменту, фарбників та ін. При школі у Києво-Печерському монастирі була бібліотека, відкрита для всіх. Школа мала свій статус, який вимагав від ченців вивчати грамоту й поглиблювати свої богословські знання. У ХІІ – ХІІІ ст.. монастирські школи були при 60 монастирях.

Серед навчальних дисциплін, які викладали в школах Київської Русі, основною була руська мова. Нею написано головні твори Київської Русі – «Слово о полку Ігоревім», «Руська Правда», «Повість минулих літ». Не менш важливим залишалося вивчення грецької мови, яка забезпечувала можливість спілкування та поглиблення зв’язків з Візантією. Відомості про київських князів, а також торгові зв’язки Русі ХІІ – ХІV ст.. свідчать і про вивчення латинської мови. Учні вивчали математику, географію, історію, медицину, використовуючи як посібники «Ходіння ігумена Даниїла», «Повість минулих літ», твори Гіппократа, Галена, Аристотеля та ін..

Важливе місце у Київській Русі приділялось жіночій освіті. В 1086 році в Києві при Андріївському монастирі княжна Анна Всеволодівна відкрила перше в Європі жіноче училище, в якому дівчат навчали


Анна Ярославна

Читати, писати, шити. Освіченість жінок князівського двору підкріплюється їх творами та листами, представленими в літописних та інших джерелах, які вивчали й аналізували С. Бабишин та С. Висоцький.

Невід’ємною складовою освітнього процесу було виховання. Класичним зразком навчальних і виховних творів тієї епохи можна вважати «Повчання дітям» Володимира Мономаха та «настанови дітям» князя Костянтина Всеволодовича. До нас дійшли також згадки про методи впливу на учнів: «Добре і ласкаве слово краще м’якого пирога», «Навчай дітей так не страшкою, а ласкою», «Не поспішай карати, поспішай помилувати», «Дітей карай соромом, а не погрозам і батогом».

Значну увагу в справі молодого покоління в епоху Київської Русі приділяли національному, патріотичному, релігійному аспектам, ґрунтуючись на народній системі гуманістичних цінностей. На законодавчому рівні закріплюються суспільні цінності: визнання рівності людей, їхніх прав і свобод, обов’язків перед іншими людьми, народом та державою, ідеї гуманного громадського співжиття, повага до закону; моральні цінності: настанови щодо навчання й виховання (збірник статей юридичного та виховного спрямування «Руська Правда», редагований Ярославом Мудрим).

Опікуючись розвитком шкільництва, вихованням молоді на засадах народної, національної педагогіки, князі Київської Русі були авторами, упорядниками збірок текстів виховного, навчального характеру. Зокрема, на формування гуманістичних і патріотичних цінностей було спрямовано зміст «Повчання» Володимира Мономаха,


Володимир Мономах

Яке стало програмним твором, за своєю формою відповідало релігійно дидактичним настановам літературної діяльності, за змістом – близьке до світського життя і було звернене до дітей та молоді, проголошуючи загальнолюдські, національні, сімейні, релігійні цінності.

Київський князь Володимир Мономах уперше у вітчизняній літературі обґрунтував необхідність зв’язку освіти з потребами життя особистості а її діяльності. Зверталась особлива увага на необхідність розвитку в дітей ініціативи і працелюбності, формування почуття любові до батьківщини й готовності захищати її.

Лицарські чесноти наповнювались конкретним гуманістично-ціннісним змістом. У «Повчанні» відкривається шлях до формування гармонійної особистості на засадах народної педагогіки.


Юрій Дрогобич

Сприяли поширенню ідей української педагогічної думки через видання перших кириличних книжок слов’янською мовою видатні представники наукової європейської еліти українського походження Юрій Дрогобич та Павло Русин. На основі методів, які використовував і які описав Павло Русин, створено методику викладання в колегіумах та інших типах українських шкіл.

(Використано матеріали міжнародної наукової конференції, газета "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.)



Джерело: http://Матеріали міжнародної наук. конф., г. "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.
Категорія: РОЗВИТОК ШКОЛИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ | Додав: Razak (2011.12.19)
Переглядів: 5768 | Теги: князь Володимир Мономах, Анна Ярославна, Юрій Дрогобич | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Головна » Віртуальні галереї
Матеріали зібрав і підготував Богдан Миколайович Калиндрузь © 2017