Сапун
Мар'яна Вікторівна,
ексстудійка
літ. студії «Зернятко», аспірантка Уманського державного педуніверситету ім. П.
Г. Тичини
«Серцем відчули красу
слова»
Віталій Іванович
Криницький-керівник дитячої
літературної студії «Зернятко»... Багато раз це ім'я з'являлося на сторінках газети. Але цього разу він буде не
автором поезій, а головним героєм, символом, взірцем.
Справді,
В.І. Криницького можна назвати Учителем з
великої букви. Його самопожертовна щира праця, делікатна допомога у процесі відшліфування таланту кожної
конкретної особистості
членів студії дійсно творять дива. Скільки талантів відкрито!
Скільки перемог
здобуто на літературних конкурсах! Скільки сердець відчули красу слова, неповторну
мелодику української
мови, чарівне дихання Поезії!
Скільком людям він
показав дорогу у цьому житті - вірний
шлях, світлий шлях, добрий шлях.
Проходять
роки. У шаленій життєвій круговерті ми іноді
зовсім не маємо часу подумати та згадати
про це. Але коли вибираєш цю хвилину - раптом із здивуванням
розумієш: а
не було за весь час таких щасливих хвилин як колись, поряд із
Вчителем. Буденні справи,
такі важливі, кар'єра, така жадана, інколи не давали того повного щастя, ім'я
якому - Поезія.
Це міг дати лише він, Учитель.
Тому ми щиро висловлюємо Віталію
Івановичу свою любов і
шану. Дай Вам Боже, здоров'я і довгих, світлих років!
Хоч
підписуюся тут своїм ім'ям, але Ви маєте знати, так думають більшість Ваших, уже дорослих, «зерняток».
На
знак пошани прийміть цей твір, знайте - в цьому заслуга не моя, а нашого доброго Вчителя - В.І. Криницького.
Питаю в слів - слова мовчать,
Питаю в осені - також мовчить...
Можливо, нічого сказать,
А чи не треба говорить!
Я просто кланяюся Вам до ніг,
Вам, майстру слова і краси.
Спиню життя шалений біг,
Щоб в Вас прощення попросить.
Як розкидало нас життя!
Нас. Ваших «зерняток» малих!
І час летить без вороття,
І доля нас бере на сміх.
Пробачте, що так рідко ми
До Вас вертаємось в думках,
Пробачте, що так рідко ми
До Вас звертаємось в словах.
Тож Ви зростили нас, «Зерняток».
Тож Ви для нас - Першопочаток.
Тож Ви в душі зростили мову.
Тож Ви заклали в серце Слово.
Тож, ми вклоняємося доземно,
Бо Ви живете недаремно,
Бо ви є істинно Людина -
Духовна, Добра
і Єдина.
4 жовтня
2008 року
|