Неситов Олександр
Віталійович
вихованець студії
«Зернятко», учасник обласного конкурсу юних поетів Черкащини
«Тарасовими шляхами», випускник
Христинівської спеціалізованої школи І-ІІІ
ступенів № 1 ім.О.Є.Корнійчука, учитель української
мови і літератури та
зарубіжної літератури, випускник Уманського державного педагогічного
університету їм. Павла Тичини, а нині
редактор міської газети «Христинівська
сорока»
Мій шлях у журналістику
Здавалося,
ще зовсім недавно я тримав у руках
перший випуск поетичного
альманаху «Зернятко», до якого увійшли і мої віршовані рядки, а вже вийде з друку дев'ятий. І
навіть не віриться, що з часу мого першого знайомства зі
студією «Зернятко» та
Криницьким Віталієм Івановичем
минуло близько двадцяти років. Все було ніби вчора.
Писати
я почав доволі рано - років у 8-9.
Спочатку складав казочки та дитячі оповіданнячка, а потім - вірші. Писав, але ні з ким не ділився своєю творчістю. А десь
уже в класі десятому,
наважився показати кілька поезій своєму класному керівнику - учительці російської мови і
літератури Ганні
Єгорівній Кравченко. Через мить я
опинився перед директором школи. Але не тому, що там було щось
погане, а тому,
що директором школи, в якій я навчався, на той час був керівник літературної
студії «Зернятко» Віталій Іванович Криницький.
Звичайно, мої
тодішні вірші були ще далекі від ідеалу,
технічно недосконалі, я відчував потребу втручання
педагога-вчителя. І Віталій Іванович, як, мабуть, ніхто інший, відповідав у моїй свідомості цьому довірливому, завжди шанованому
в народі
слову «вчитель». Відповідав він і зовнішнім виглядом, і своєю доступною творчістю, витримкою, і своїм
спілкуванням на рівних. Згодом я пересвідчився, що у своїх
сподіваннях не помилився. Віталій Іванович має дивовижний педагогічний дар вчити собою. Пам'ятаю, як читав свої твори і
отримував у відповідь
делікатну реакцію Вчителя на почуте. Відчувалося прагнення
Віталія Івановича допомогти
і при цьому не зашкодити творчій душі початківця. Він ніколи не повчав,
не хизувався.
Говорив спокійно і лагідно. Його влучні зауваження мобілізували до роздумів. Він завжди уважно слухав.
Віталій Іванович
взагалі сповна володіє тим даром, який притаманний справжнім
мудрецям: не тільки вміти
говорити, а й уміти слухати. Якщо є
підстави, він ніколи не скупиться на
поради молодим, на добре слово підтримки. Тоді я зрозумів, що
поезія - не особливий
порядок особливих слів, а вища форма існування мови.
Чи
досяг Віталій Іванович своєї мети? Так,
це ми бачимо по
випускниках літературної студії
(їхніх обраних життєвих дорогах, досягненнях, позиції*). Багато з них зберегли все краще і надбали досвід, з яким радо діляться не лише з колегами району, а й області та країни. Любов
до творчості, до
своєї маленької батьківщини,
шанування родинних традицій, національних звичаїв, засвоєння
народних обрядів
- якості, притаманні багатьом вихованцям студії «Зернятко».
І саме завдяки Віталію
Івановичу та літературній студії «Зернятко» я, тоді ще учень школи, зміг
визначитися, ким бажаю стати в майбутньому і вступив на філологічний факультет
Уманського пед.університету. Після
закінчення, певний час
працював учителем, потім завучем,
директором школи. Вчителювання
- це теж творчість, але я постійно прагнув
чогось більшого, що
згодом і привело мене у журналістику - газету «Христинівська сорока».
Кожного
року склад студії оновлюється - її залишають випускники, а їм на зміну приходять юні любителі поезії. Звісно, не всі
з них стануть «професійними» поетами,
але любов
до красного письменства вони пронесуть
через усе життя. А дехто з маленьких «зерняток», можливо, уже стали, чи ще стануть визнаними метрами. Та як
би не складалася подальша доля вихованців літературної студії, частинка душі кожного
студійця назавжди залишиться
у цій царині, яка допомогла зробити перші кроки в літературі - творчій країні «Зернятка» разом з Криницьким Віталієм Івановичем.
Вересень,2010р., м.Христинівка
|