«Із безлічі професій на Землі, Які вже є, яких ще будуть вчити, Є головна, як вічний сущий хліб, І назва цій професії – УЧИТЕЛЬ»
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS П`ятниця, 2017.08.18, 19:25 |Вітаю Вас Відвідувачі
Категорії розділу
Христинівська ЗОШ I - III ст. № 2 [1]
Христинівська спеціалізована ЗОШ I - III ст. № 1 [1]
Христинівська ЗОШ I - III ст. [1]
Верхняцький НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-ліцей» [1]
Орадівська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Верхняцька ЗОШ І - ІІІ ст.№ 2 [1]
Шельпахівська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Ягубецька ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Шукайводська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Осітнянська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Сичівська ЗОШ І - ІІ ст. [1]
Кузьминогребельська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Ліщинівська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Івангородська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Пеніжківська ЗОШ І - ІІ ст. [1]
В. Севастянівська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
В. Севастянівський НВК [1]
М. Севастянівська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Синицька ЗОШ І - ІІІ ст. [2]
Розсішська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Угловатська ЗОШ І - ІІІ ст. [1]
Ботвинівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів [1]
Веселівська ЗОШ І-П ступенів [1]
Заячківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів [1]
Наше опитування
Учительські діти в школі?

Всього відповідей: 10
Статистика
Хмарка тегів
Погода
Друзі сайту

Наша рідна школа

Пошук
Loading
Головна » Віртуальні галереї » Школи Христинівщини » Синицька ЗОШ І - ІІІ ст.

Поезія Кравченко Любов Григорівни

    Кравченко Любов Григорівна народилась 24 квітня 1943 року в селі Синиця Христинівського району Черкаської області.

    З 1950 по 1957 рік навчалась в Сидницькій семирічній школ, а з 1957 по 1960 рік – Кузьминогребельській середні школі. Після закінчення школи працювала в колгоспі імені  Шевченка. В 1963 році вступила в Уманський  педагогічний інститут на загальнонауковий факультет, а з 1966 по 1969 навчалась в Черкаському педінституті з спеціальністю «Українська мова та література». 39 років пропрацювала учителем в рідному селі. Відмінник народної освіти. Зараз на пенсії, має двох синів та четверо онуків

МОЄ СЕЛО

Летіла здалеку жар-птиця,

Згубила прекрасне перо-

Там появилась Синиця,

Моє мальовниче село.

 

Синиця, Синиця – моя перлина

Синиця, Синиця – село України.

 

Сім річок з джерел витікає,

З трьох боків оточує ліс,

Синиця моя розквітає,

Розкішні сади ростуть скрізь.

 

І вулиці гарні і хати

Живуть у селі трударі.

Люди працюють завзято.

Високі ростять врожаї

 

Бабусин рушник тут і казка

І гроно калини в гаю,

Мамина пісня і ласка

Все душу тривожать мою.

 

Ніколи села не забуду,

Куди б то життя не вело,

Спішить на побачення буду

Із рідним і милим селом.

 

Синиця, Синиця – моя перлина

Синиця, Синиця – село України.


ЛИСТИ-ГОСТИНЦІ

Солдатські листи в бабусиній скрині

Хотілось мені хоч трішки потримать

Букв ще не знала, читати не вміла

А що писав батько взнати хотіла.

 

Писав, що скучає і ворога бє

І згадує часто дитятко своє

Листи ті з плачем бабуня читала…

Тата свого я із фронту чекала.

 

Так уявляла військовий іде,

На плечах широких торбину несе.

У невеличкій рядняній торбинці

Донечці рідній цікаві гостинці

 

Чекала гостинців, та не діждалась

Доля недобра таки посміялась.

Батька не стало…Загину в бою

Отам, за кордоном, в чужому краю.

 

Трикутні листи перестали іти

Змушені ті, що прийшли берегти,

Бо то ж їх писала батьківська рука

Така вона мила, міцна, дорога.

 

Пожовклі листи в бабусиній скрині

Для мене тепер найкращий гостинець.

                                          1985

БАТЬКІВ НАКАЗ

І ж не дивно, ніяк не дивно

Що за батька я втричі старіша

А він з 45-го димного

Все шепоче: «Сама вирішуй»

І шукай найвірніші дороги

Тільки землю не дай спалити

Від салютів, від Дня Перемоги

Мусиш за мене й за себе жити.

Пам'ять я бережу,

Хоч в душі незагоєний слід

А синам і онукам кажу –

Щастя вам завойовував дід

                              1990


БЕЗСМЕРТНИКИ

 

Безсмертники у квітнику

Сіяла бабка Фросина,

Любила то квітку таку,

Сіяла в пам'ять про сина.

 

Безсмертник не пахне духмяно,

Зимою і літом такий,

Він же й ніколи не в’яне, -

Знає це кожен живий.

 

Безсмертники, люба онуко,

У квітнику висівай

Важкою була та розлука

Батька свого пам’ятай.

 

Хто був на війні круговерті

І Батьківщину хто боронив,

Випало тому безсмертя,

Бо кожен його заслужив.

                              1986


НЕЗАБУДКИ

 

Незабудки – цвітуть, як небо.

Нам же садити їх треба,

Бо незабудки – це краплі роси,

Незабудки – це символ гіркої сльози.

 

Справді, гіркоти було в нас багато…

Як же хотілось, щоб рідний тато

Приголубив, порадив, поцілував,

Або посварив, або ніжно обняв.

 

Ми розуміли, ми знали

Батьки наші голови склали,

Щоб ми не були в урагані і вирі

А жили в достатку і мирі.

 

2000

ХУСТИНА

 

Хустка квітчаста – святкова хустина,

В селах в них ходять старі і малі.

Якось на свято зібралась родина

Хустка –дарунок попала й мені.

 

Маки червоні до мене всміхнулись,

Кинуло сонце промінчик ясний,

Сині волошки мені підморгнули –

Ось він букет польовий !

 

Білі ромашки вдяглись у віночки,

Сонячним оком з-під них визирають.

Ніжні зелені пахучі листочки

У вірності квітам своїм присягають.

 

Золотом сіє пшеничне колосся,

Навіть не сяє, а просто горить

Як чарівниці—природі вдалося

Райдугу поля отак відтворить?!

 

Хустку святкову я миттю напнула

В ній я пройшлася рідненьким селом.

Свіжістю поле на мене дихнуло,

Щедрістю пахло, теплом і добром.


ВТРАЧЕНА КРАСА

 

Червона троянда у жовтні розцвіла,

Така вона гарна і ніжна, і мила,

А тут бісеринок мороз їй підкинув –

Від променів сонця морозець загинув.

І ті бісеринки враз стали сльозою,

То плаче троянда за свою красою,

Бо то ж тільки літом вона красувалась

Своєю красою людей чарувала.

 

Мороз невблаганний життя припиняє

Закони природа йому довіряє.

Червону голівку вона нахилила

Закон обійти цей нема в неї сили.

 

Вона на прощання умилась сльозою,

Скидала пелюстки одну за одною.

Щось втрачене раптом я в цьому відчула

А хай би й зимою краса така була


Спасибі , люба подруго, тобі,

Що музику на вірші склала,

Ми покладемо край печалі і журбі

І хочу я, щоб ти ще й заспівала.

Я знала, ти мене не підведеш,

Мотив, як Пахмутова підбереш.

 

 

 

 

 

Люблю осіннього неба просинь.

Чомусь розсердилася осінь,

Навіть листків не фарбувала,

Не знає фарби де сховала.

Красою хочем милуватись.

А потім з нею попрощатись.


Вчителям

                         ДАЙ БОЖЕ!

                       На геомайдані

Місце непогане.

Пенсіонерочка Люба

Вилізла на куба,

Рученьки здіймає

У бога питає –

-Чом сердишся, Боже,

Так робить не гоже.

Подивись із неба

Що вчителям треба.

-         Треба небагато,

Потряси верхами

Хай дадуть зарплату,

Хай собі вже не беруть –

Більшу пенсію дадуть.

                       ЦІНИ

                       От зробили так зробили

Хазяї країні

Для народу «дуже гарні»

Придумали ціни.

Треба ж буть таким розумним –

Так кишені вивертать.

В них голови, нам здається,

Не вверху – внизу стоять.

Ціни скачуть аж до неба,

Нам все одно жити треба.

                       Нехай же в снах присняться вам ковбаси,

Червона риба, шоколад і ананаси.

 

Категорія: Синицька ЗОШ І - ІІІ ст. | Додав: Razak (2012.10.13)
Переглядів: 300 | Теги: Кравченко Любов Григорівни, поезія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Головна » Віртуальні галереї
Матеріали зібрав і підготував Богдан Миколайович Калиндрузь © 2017