«Із безлічі професій на Землі, Які вже є, яких ще будуть вчити, Є головна, як вічний сущий хліб, І назва цій професії – УЧИТЕЛЬ»
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS П`ятниця, 2017.06.23, 11:06 |Вітаю Вас Відвідувачі
Категорії розділу
Сторінка пошуківця [1]
Проекти пошукового загону "Юність" імені Ігоря Валюка
Учительські династії [8]
Школи Христинівщини [25]
Книга вдячності Учителю [46]
Христинівчани - викладачі вузів [3]
Знамениті освітяни Христинівщини [6]
Історія шкільної освіти в Україні [14]
Сучасний стан освіти Христинівщини [1]
Вчителі-ветерани Великої Вітчизняної війни [16]
Творчість вчителів [1]
Воїни АТО - випускники шкіл Христинівщини [9]
Наше опитування
Чи необхідний Христинівці краєзнавчий музей?
Всього відповідей: 89
Статистика
Хмарка тегів
Погода
Друзі сайту

Наша рідна школа

Пошук
Loading
Головна » Віртуальні галереї » Творчість вчителів

Поезія Кравченко Любов Григорівни

    Кравченко Любов Григорівна народилась 24 квітня 1943 року в селі Синиця Христинівського району Черкаської області.

    З 1950 по 1957 рік навчалась в Синицькій семирічній школ, а з 1957 по 1960 рік – Кузьминогребельській середні школі. Після закінчення школи працювала в колгоспі імені Шевченка. В 1963 році вступила в Уманський педагогічний інститут на загальнонауковий факультет, а з 1966 по 1969 навчалась в Черкаському педінституті з спеціальністю «Українська мова та література». 39 років пропрацювала учителем в рідному селі. Відмінник народної освіти. Зараз на пенсії, має двох синів та четверо онуків

МОЄ СЕЛО

Летіла здалеку жар-птиця,

Згубила прекрасне перо-

Там появилась Синиця,

Моє мальовниче село.

Синиця, Синиця – моя перлина

Синиця, Синиця – село України.

Сім річок з джерел витікає,

З трьох боків оточує ліс,

Синиця моя розквітає,

Розкішні сади ростуть скрізь.

І вулиці гарні і хати

Живуть у селі трударі.

Люди працюють завзято.

Високі ростять врожаї

Бабусин рушник тут і казка

І гроно калини в гаю,

Мамина пісня і ласка

Все душу тривожать мою.

Ніколи села не забуду,

Куди б то життя не вело,

Спішить на побачення буду

Із рідним і милим селом.
Синиця, Синиця – моя перлина

Синиця, Синиця – село України.



ЛИСТИ-ГОСТИНЦІ

Солдатські листи в бабусиній скрині

Хотілось мені хоч трішки потримать

Букв ще не знала, читати не вміла

А що писав батько взнати хотіла.



Писав, що скучає і ворога бє

І згадує часто дитятко своє

Листи ті з плачем бабуня читала…

Тата свого я із фронту чекала.



Так уявляла військовий іде,

На плечах широких торбину несе.

У невеличкій рядняній торбинці

Донечці рідній цікаві гостинці



Чекала гостинців, та не діждалась

Доля недобра таки посміялась.

Батька не стало…Загину в бою

Отам, за кордоном, в чужому краю.



Трикутні листи перестали іти

Змушені ті, що прийшли берегти,

Бо то ж їх писала батьківська рука

Така вона мила, міцна, дорога.



Пожовклі листи в бабусиній скрині

Для мене тепер найкращий гостинець.

                                               1985 

БАТЬКІВ НАКАЗ

І ж не дивно, ніяк не дивно

Що за батька я втричі старіша

А він з 45-го димного

Все шепоче: «Сама вирішуй»

І шукай найвірніші дороги

Тільки землю не дай спалити

Від салютів, від Дня Перемоги

Мусиш за мене й за себе жити.

Пам'ять я бережу,

Хоч в душі незагоєний слід

А синам і онукам кажу –

Щастя вам завойовував дід

                                    1990


БЕЗСМЕРТНИКИ

Безсмертники у квітнику

Сіяла бабка Фросина,

Любила то квітку таку,

Сіяла в пам'ять про сина.



Безсмертник не пахне духмяно,

Зимою і літом такий,

Він же й ніколи не в’яне, -

Знає це кожен живий.



Безсмертники, люба онуко,

У квітнику висівай

Важкою була та розлука

Батька свого пам’ятай.



Хто був на війні круговерті

І Батьківщину хто боронив,

Випало тому безсмертя,

Бо кожен його заслужив.

                                 1986


НЕЗАБУДКИ

Незабудки – цвітуть, як небо.

Нам же садити їх треба,

Бо незабудки – це краплі роси,

Незабудки – це символ гіркої сльози.



Справді, гіркоти було в нас багато…

Як же хотілось, щоб рідний тато

Приголубив, порадив, поцілував,

Або посварив, або ніжно обняв.



Ми розуміли, ми знали

Батьки наші голови склали,

Щоб ми не були в урагані і вирі

А жили в достатку і мирі.

                                    2000

ХУСТИНА

Хустка квітчаста – святкова хустина,

В селах в них ходять старі і малі.

Якось на свято зібралась родина

Хустка –дарунок попала й мені.



Маки червоні до мене всміхнулись,

Кинуло сонце промінчик ясний,

Сині волошки мені підморгнули –

Ось він букет польовий !



Білі ромашки вдяглись у віночки,

Сонячним оком з-під них визирають.

Ніжні зелені пахучі листочки

У вірності квітам своїм присягають.



Золотом сіє пшеничне колосся,

Навіть не сяє, а просто горить

Як чарівниці—природі вдалося

Райдугу поля отак відтворить?!



Хустку святкову я миттю напнула

В ній я пройшлася рідненьким селом.

Свіжістю поле на мене дихнуло,

Щедрістю пахло, теплом і добром.


ВТРАЧЕНА КРАСА

Червона троянда у жовтні розцвіла,

Така вона гарна і ніжна, і мила,

А тут бісеринок мороз їй підкинув –

Від променів сонця морозець загинув.

І ті бісеринки враз стали сльозою,

То плаче троянда за свою красою,

Бо то ж тільки літом вона красувалась

Своєю красою людей чарувала.



Мороз невблаганний життя припиняє

Закони природа йому довіряє.

Червону голівку вона нахилила

Закон обійти цей нема в неї сили.



Вона на прощання умилась сльозою,

Скидала пелюстки одну за одною.

Щось втрачене раптом я в цьому відчула

А хай би й зимою краса така була


Спасибі , люба подруго, тобі,

Що музику на вірші склала,

Ми покладемо край печалі і журбі

І хочу я, щоб ти ще й заспівала.

Я знала, ти мене не підведеш,

Мотив, як Пахмутова підбереш.


*******
Люблю осіннього неба просинь.

Чомусь розсердилася осінь,

Навіть листків не фарбувала,

Не знає фарби де сховала.

Красою хочем милуватись.

А потім з нею попрощатись.


Вчителям


ДАЙ БОЖЕ!

На геомайдані

Місце непогане.

Пенсіонерочка Люба

Вилізла на куба,

Рученьки здіймає

У бога питає –

-Чом сердишся, Боже,

Так робить не гоже.

Подивись із неба

Що вчителям треба.

- Треба небагато,

Потряси верхами

Хай дадуть зарплату,

Хай собі вже не беруть –

Більшу пенсію дадуть.

ЦІНИ

От зробили так зробили

Хазяї країні

Для народу «дуже гарні»

Придумали ціни.

Треба ж буть таким розумним –

Так кишені вивертать.

В них голови, нам здається,

Не вверху – внизу стоять.

Ціни скачуть аж до неба,

Нам все одно жити треба.

Нехай же в снах присняться вам ковбаси,

Червона риба, шоколад і ананаси.
Категорія: Творчість вчителів | Додав: Razak (2012.10.13)
Переглядів: 467 | Теги: Кравченко Любов Григорівна, поезія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Головна » Віртуальні галереї
Матеріали зібрав і підготував Богдан Миколайович Калиндрузь © 2017