Боложук Василь Іванович
 Народився в с.Гребля. В родині Боложуків було п’ятеро дітлахів, працювати доводилось всім. З дитинства
Василь Іванович відчув всю гіркоту селянської долі. В 1932-33 рр. родина
пережила голодомор. Але як важко не жилося Боложукам, а вони дали змогу дітям
здобути освіту. Так, зокрема, Василь Іванович в 1939 році закінчив Уманський
учительський інститут і працював учителем математики та фізики в с.Житники
Жашківського району. Але в цьому році його було відкликано до армії.
В 1939-1941 рр. Василь Іванович служив в Івано-Франківську на Закарпатті. І раптом – війна. Він був радистом, потім – начальником радіостанції при штабі армії.
В 1941 році біля
Умані потрапив у полон, звідки чудом вдалося втекти і повернутися у Греблю. В
1944 році – знову фронт. Василь Іванович потрапив до третього батальйону 163
дивізї 1318 стрілецького полку. З цим полком він пройшов Молдавію, Угорщину,
Румунію, Австрію, форсував Дунай. Наприкінці війни був відправлений у тил, в
румунське місто Констанца, де в радіодивізії лейтенант Боложук прослужив до
1946 року і демобілізувався.
Повернувся він у рідне село з нагородами – підтвердження
його бойової слави. Одружився, поселився в с.Ліщинівка. Все життя вони з
дружиною виконували саму найблагороднішу роботу: вона приймала в цей світ дітей
(працювала акушеркою)¸ а він близько 40 років працював на педагогічній ниві,
навчав їх, ставив на ноги готував до дорослого життя. Близько 20 років
пропрацював Василь Іванович директором Ліщинівської школи, виховав не одне
покоління дітей своїх односельців. Вони з дружиною виховали і дали вищу освіту
трьом синам. Але прийшов час, фронтовик
вийшов на заслужений відпочинок та втішався онуками і правнуками, які приїздили
до дідуся в гості, і дякував долі, що війна вже позаду, що він перемігши
смерть, залишився живий і залишить по собі великий слід – пам’яті. Нещодавно
перестало битися серце Василя Івановича , але в нашій пам’яті він завжди залишится справжнім учителем.
Шевчук Надія
Михайлівна, вересень 2012
| 
