«Із безлічі професій на Землі, Які вже є, яких ще будуть вчити, Є головна, як вічний сущий хліб, І назва цій професії – УЧИТЕЛЬ»
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS Субота, 2017.05.27, 01:25 |Вітаю Вас Відвідувачі
Категорії розділу
Сторінка пошуківця [1]
Проекти пошукового загону "Юність" імені Ігоря Валюка
Учительські династії [8]
Школи Христинівщини [25]
Книга вдячності Учителю [46]
Христинівчани - викладачі вузів [3]
Знамениті освітяни Христинівщини [6]
Історія шкільної освіти в Україні [14]
Сучасний стан освіти Христинівщини [1]
Вчителі-ветерани Великої Вітчизняної війни [16]
Творчість вчителів [1]
Воїни АТО - випускники шкіл Христинівщини [9]
Наше опитування
Чи вважаєте Ви професію учителя престижною?
Всього відповідей: 11
Статистика
Хмарка тегів
Погода
Друзі сайту

Наша рідна школа

Пошук
Loading
Головна » Віртуальні галереї » Вчителі-ветерани Великої Вітчизняної війни

Полішвайко Антон Харитонович

                                                                                                                                     Схиліться чолом фронтовим ветеранам

                                                                                                                                                 І шапки зніміте при зустрічіїх,

                                                                                                                                          За вкраденуюність, за ниючі рани,

                                                                                                                                        За сонце, за долю щасливих живих!

 Полішвайко Антон Харитонович добре відома в Христинівці людина. Він вчив дітей фізиці в  міській школі №2, а перед тим пройшов довгий шлях від початку війни і до переможного кінця. Бувший воїн давно на заслуженому відпочинку, але неспокійна душа рветься до активного життя серед ветеранської громадськості. Антон Харитонович  частий гість шкільної молоді, яким цікаво почути з його вуст спомини про страшні роки війни.

      Поділився своїми спогадами він і з нами.

                                                       

Фронтові друзі  ст. лейтенант Полішвайко А.Х. і капітан Пісний П.П. в1946 році

Народився Полішвайко Антон Харитонович в селі Андрушівка (раніше Млинки) Погребищенського району Вінницької області 12 липня 1920 року в сім ї робітника.  Був п’ятою дитиною в родині. У віці 9-ти років пішов у школу і провчився там 7 років. Навчатися було легко, тому що завжди пам’яталася батькова наука. Так як Антон Харитонович пішов до школи пізніше, ніж інші, то він був найстаршим серед однокласників і вважав своїм обов’язком добре вчитися, щоб не осоромити себе і рідних.

Далі Антон Харитонович навчався у воєнному училищі. Закінчив його в 1941 році і відразу ж отримав призначення у гаубичний артилерійський полк 45-ї танкової дивізії. Там він був командиром вогневого взводу. Отже, війну Антон Харитонович знає з першого дня. З першого ж дня після початку війни  їхній полк почав рухатися на захід – назустріч ворогу.

Полк був сформований. Дійшли до Старокостянтинова Тернопільської області. Одержали наказ відходити  на схід. Під час зупинок рили окопи для себе і гармат. У цей час над їхніми головами ширяла ворожа авіація.

Відходили з боями через Вінницю, Липовець, Монастирище, Христинівку. Першого серпня 1941р.  Антон  Харитонович  був  поранений  біля  Умані.  Після  лікування  в госпіталі  в  П’ятигорську  був  на    обороні  Севастополя,  яка  тривала  250  днів.

Завданням  військових   була  оборона  міста,  для  нападу  сил  не  вистачало. Лінія  фронту  була  32 км,  а  глибина  тилу  18 км.  Уся  територія  теж  прострілювалась  артилерією.

Під  Севастополем  Антон  Харитонович  був  начальником  розвідки  дивізіону.  Місто  обороняли  моряки  і  сухопутні  війська.  Їх  52-й  окремий  армійський  артилерійський  полк  був  у  складі  приморської  армії.  Моральний  дух  цієї  армії  був  дуже  високим.  Солдати  боролися  до  кінця,  не  опускаючи  рук  і  не  підкоряючись  долі. В перекладі з грецької Севастополь – місто, яке гідне похвали, шанування. І  справді ця назва відображає славне минуле людей, які  обороняли його. Антон Харитонович був контужений у Севастополі.

Закінчилась оборона в 1-х числах липня 1941-го року.  Море було під  контролем  німців,  продукти  не  поступали. Спочатку  фашисти взяли Керч, а потім кинули всі сили на Севастополь. Усіх, хто вижив, узяли в полон. Антон Харитонович потрапив в офіцерський табір м.Калафат (Румунія).

25 серпня 1944 року втік з табору. Після державної перевірки воював рядовим  в штурмовому батальйоні 2-го українського фронту в Будапешті (Угорщині).

16 січня 1945 року був поранений. Йому відновили військове звання  старший лейтенант. З госпіталю  Антона  Харитоновича  виписали 11 травня 1945 року. Після того він ще прослужив до вересня 1946 року в армії і демобілізувався.

У січні 1946 року познайомився з майбутньою дружиною Софією  Автономівною. Вона теж була демобілізована.

Потім Антон Харитонович працював 8 років на залізничному транспорті. Закінчив Вінницький державний педагогічний інститут ім.Островського в 1960 році і  працював 21 рік в школі №2 м. Христинівка. З 1980-го року Антон Харитонович на пенсії. Та не забуває ветеран стежини до школи, допомагає виховувати юних патріотів своєї Батьківщини, пробуджуючи своїми розповідями почуття гордості за наш мужній народ, що відстояв наше щасливе сьогодення в тяжкій борні.

Золотом сяють на грудях ветерана бойові нагороди: Орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, Орден Богдана Хмельницького, медаль "Захиснику Вітчизни”, медаль "За оборону Севастополя”,  медаль "За взяття Будапешту”, медаль Ветерана Праці, 10 ювілейних медалей.

                                                                                                                                 травень 2005 року

Категорія: Вчителі-ветерани Великої Вітчизняної війни | Додав: Razak (2012.02.04)
Переглядів: 394 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Знаю Антона Харитоновича давно. С большим интересом и душевным трепетом познакомился с его биографией. Много лет не было никокой связи. Буду рад наладить контакт.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Головна » Віртуальні галереї
Матеріали зібрав і підготував Богдан Миколайович Калиндрузь © 2017