Випуск альманаху,  присвяченого 60-річчю Великої Перемоги за матеріалами, що надані колективами шкіл Христинівського району,  підготували до друку учні пошукового загону 5-Б класу Христинівської ЗОШ №2, класний керівник – Калиндрузь Л.М.                                   

                          ЛЮДЕЙ ЦИХ ТРЕБА ШАНУВАТИ

Хоч літ минуло вже багато,

Та ми повинні пам’ятати

Учителів, що воювали,

А в мирний час дітей навчали.

Це вчителі-христинівчани,

Які життя не шкодували,

Усе робили, що могли,

Аби щасливо ми жили:

Чернега, Юрченко, Франчук,

Свистільник це і Березюк,

Це Полішвайко і Шевченко,

А ще Розношинський, Діденко.

Вони пройшли важкі дороги

І наближали Перемогу.

Людей цих треба шанувати

І про їх подвиг пам’ятати.

Похилюк Віка, член літературної студії "Джерельце”, керівник—Машківська Н.І.

Схиліться чолом фронтовим ветеранам

І шапки зніміте при зустрічі їх,

За вкрадену юність, за ниючі рани,

 За сонце, за долю щасливих живих!

     Війна по своїй суті – явище жахливе і кровопролитне. У всі часи поле брані забирало найсвітліші уми, на алтар боротьби кидались найкращі людські і економічні ресурси. Людство постійно накопичує запаси зброї, нині вони настільки великі, що кожну людину від мала до велика, можна знищити десятки разів, а достатньо  ж всього один раз.

    Друга світова війна по своїх масштабах, кількості  учасників, задіяної техніки, її наукового потенціалу набрала досі не перевершених обсягів. Ця війна стала важким випробуванням для всього цивілізованого людства.

     Протягом чотирьох років спільно з іншими  народами вів виснажливу боротьбу за свободу та незалежність рідної землі і великий український народ.

     Горнило війни перемололо мільйони молодих життів. Від тих, хто повернувся в рубцях від куль, з незагоєними ранами, вимагалось неабиякої сили волі і мужності, щоб знову стати до мирної праці. Необхідно було піднімати промисловість, зруйноване за роки війни сільське господарство.

     Особливо складно в умовах післявоєнної розрухи було організувати навчання дітей війни. Держава не могла забезпечити школу ні кадрами, ні матеріально.

     В школу йшли працювати  вчителі без педагогічної освіти, за покликанням серця.

     Вони, неначе вчора, молоді, завзяті –Юрченко О.В., Полішвайко А.Х., Шевченко С.Д., Мазурик М.П., Діденко Ю.П., Поглод М.М. і багато інших – сміливо змінили багнета на перо і крейду. Стали служити не насиллю і кровопролиттю, взялися за найважливіше і святе в розвитку суспільства – ростили майбутнє.

    Перед їх очима  пройшли сотні, тисячі хлопчачих стрижених та дівчачих з бантиками голівок, які злегка нахилялися, щоб старанно написати літеру, або розв’язати задачу. В їх душах ніколи не стихне дитяче дзвінкоголосся на перервах, у класах при відповідях.

   Росла майстерність, рівень викладання, вчорашні фронтовики стали педагогами-асами. Серед їх вихованців— державні діячі, науковці, політики, військові.

     Високі технології навчання і виховання в 1979 році демонструвалися на ВДНГ в Москві. Згодом, в 1981 році, за високі показники в розвитку освіти район був нагороджений перехідним Червоним Прапором.

     Ветеранам-педагогам  не соромно оглянутись на пройдений шлях, їх справа успішно продовжується, їх дітище, школа,  вірно служить суспільству.

Голова ради профспілки працівників освіти М.В.Калиндрузь, травень 2005 року