Кравченко Любов
Григорівна народилась 24 квітня 1943 року в селі Синиця Христинівського району
Черкаської області.
З 1950 по 1957
рік навчалась в Сидницькій семирічній школ, а з 1957 по 1960 рік –
Кузьминогребельській середні школі. Після закінчення школи працювала в колгоспі
імені Шевченка. В 1963 році вступила в
Уманський педагогічний інститут на
загальнонауковий факультет, а з 1966 по 1969 навчалась в Черкаському педінституті
з спеціальністю «Українська мова та література». 39 років пропрацювала учителем
в рідному селі. Відмінник народної освіти. Зараз на пенсії, має двох синів та
четверо онуківМОЄ СЕЛО
Летіла здалеку жар-птиця,
Згубила прекрасне перо-
Там появилась Синиця,
Моє мальовниче село.
Синиця, Синиця – моя перлина
Синиця, Синиця – село України.
Сім річок з джерел витікає,
З трьох боків оточує ліс,
Синиця моя розквітає,
Розкішні сади ростуть скрізь.
І вулиці гарні і хати
Живуть у селі трударі.
Люди працюють завзято.
Високі ростять врожаї
Бабусин рушник тут і казка
І гроно калини в гаю,
Мамина пісня і ласка
Все душу тривожать мою.
Ніколи села не забуду,
Куди б то життя не вело,
Спішить на побачення буду
Із рідним і милим селом.
Синиця, Синиця – моя перлина
Синиця, Синиця – село України.
ЛИСТИ-ГОСТИНЦІ Солдатські листи
в бабусиній скрині
Хотілось мені
хоч трішки потримать
Букв ще не
знала, читати не вміла
А що писав
батько взнати хотіла.
Писав, що скучає
і ворога бє
І згадує часто
дитятко своє
Листи ті з
плачем бабуня читала…
Тата свого я із
фронту чекала.
Так уявляла
військовий іде,
На плечах
широких торбину несе.
У невеличкій
рядняній торбинці
Донечці рідній
цікаві гостинці
Чекала
гостинців, та не діждалась
Доля недобра
таки посміялась.
Батька не
стало…Загину в бою
Отам, за
кордоном, в чужому краю.
Трикутні листи
перестали іти
Змушені ті, що
прийшли берегти,
Бо то ж їх
писала батьківська рука
Така вона мила,
міцна, дорога.
Пожовклі листи в
бабусиній скрині
Для мене тепер
найкращий гостинець.
1985
БАТЬКІВ
НАКАЗ
І ж не дивно,
ніяк не дивно
Що за батька я
втричі старіша
А він з 45-го
димного
Все шепоче:
«Сама вирішуй»
І шукай
найвірніші дороги
Тільки землю не
дай спалити
Від салютів, від
Дня Перемоги
Мусиш за мене й
за себе жити.
Пам'ять я
бережу,
Хоч в душі
незагоєний слід
А синам і онукам
кажу –
Щастя вам
завойовував дід
1990
БЕЗСМЕРТНИКИ
Безсмертники у
квітнику
Сіяла бабка
Фросина,
Любила то квітку
таку,
Сіяла в пам'ять
про сина.
Безсмертник не
пахне духмяно,
Зимою і літом
такий,
Він же й ніколи
не в’яне, -
Знає це кожен
живий.
Безсмертники,
люба онуко,
У квітнику
висівай
Важкою була та
розлука
Батька свого
пам’ятай.
Хто був на війні
круговерті
І Батьківщину
хто боронив,
Випало тому
безсмертя,
Бо кожен його
заслужив.
1986
НЕЗАБУДКИ
Незабудки –
цвітуть, як небо.
Нам же садити їх
треба,
Бо незабудки –
це краплі роси,
Незабудки – це
символ гіркої сльози.
Справді, гіркоти
було в нас багато…
Як же хотілось,
щоб рідний тато
Приголубив,
порадив, поцілував,
Або посварив,
або ніжно обняв.
Ми розуміли, ми
знали
Батьки наші
голови склали,
Щоб ми не були в
урагані і вирі
А жили в
достатку і мирі.
2000 ХУСТИНА
Хустка квітчаста – святкова хустина,
В селах в них ходять старі і малі.
Якось на свято зібралась родина
Хустка –дарунок попала й мені.
Маки червоні до мене всміхнулись,
Кинуло сонце промінчик ясний,
Сині волошки мені підморгнули –
Ось він букет польовий !
Білі ромашки вдяглись у віночки,
Сонячним оком з-під них визирають.
Ніжні зелені пахучі листочки
У вірності квітам своїм присягають.
Золотом сіє пшеничне колосся,
Навіть не сяє, а просто горить
Як чарівниці—природі вдалося
Райдугу поля отак відтворить?!
Хустку святкову я миттю напнула
В ній я пройшлася рідненьким селом.
Свіжістю поле на мене дихнуло,
Щедрістю пахло, теплом і добром.
ВТРАЧЕНА КРАСА
Червона троянда
у жовтні розцвіла,
Така вона гарна
і ніжна, і мила,
А тут бісеринок
мороз їй підкинув –
Від променів
сонця морозець загинув.
І ті бісеринки
враз стали сльозою,
То плаче троянда
за свою красою,
Бо то ж тільки
літом вона красувалась
Своєю красою
людей чарувала.
Мороз
невблаганний життя припиняє
Закони природа
йому довіряє.
Червону голівку
вона нахилила
Закон обійти цей
нема в неї сили.
Вона на прощання
умилась сльозою,
Скидала пелюстки
одну за одною.
Щось втрачене
раптом я в цьому відчула
А хай би й зимою
краса така була
Спасибі , люба подруго, тобі,
Що музику на вірші склала,
Ми покладемо край печалі і журбі
І хочу я, щоб ти ще й заспівала.
Я знала, ти мене не підведеш,
Мотив, як Пахмутова підбереш.
Люблю осіннього неба просинь.
Чомусь розсердилася осінь,
Навіть листків не фарбувала,
Не знає фарби де сховала.
Красою хочем милуватись.
А потім з нею попрощатись.
Вчителям
ДАЙ БОЖЕ!
На геомайдані
Місце непогане.
Пенсіонерочка Люба
Вилізла на куба,
Рученьки здіймає
У бога питає –
-Чом сердишся, Боже,
Так робить не гоже.
Подивись із неба
Що вчителям треба.
-
Треба небагато,
Потряси верхами
Хай дадуть зарплату,
Хай собі вже не беруть –
Більшу пенсію дадуть.
ЦІНИ
От зробили так зробили
Хазяї країні
Для народу «дуже гарні»
Придумали ціни.
Треба ж буть таким розумним –
Так кишені вивертать.
В них голови, нам здається,
Не вверху – внизу стоять.
Ціни скачуть аж до неба,
Нам все одно жити треба.
Нехай же в снах
присняться вам ковбаси,
Червона риба, шоколад і ананаси.
| 
