Долі жіночі

Життя в професії

     Спогади… Спогади… Коли вони сповнюють душу, перед очима пропливають картинки минулого: яскраві, теплі, щирі. Та коли спогади торкаються найпотаємніших куточків свідомості, назовні вибираються  ті  самі відчуття, яких змучена минулим душа намагалася позбутися…

     На долю Ганни Євтухівни Поліщук випало немало випробовувань. В її пам’яті живуть спогади, які розповідають про минуле, занурюють у давно пережите…

      Народилася Ганна Євтухівна 5 серпня 1918 року – на початку минулого сторіччя в селі Івангороді.  Самі історичні події того часу – революція, зміна влади та державного устрою, передбачали нелегкі зміни в житті селян. Тому не дивно, що і в сім’ї маленької Ганни переживали важкі часи. Проте, дякувати Богу, спільними зусиллями виживали…

     Роки голодомору, ті страшні 1932-33 роки, врізалися в пам’ять, як найжахливіші. Тоді її рідне село перетворилося на місце загальної жалоби, а центральна площа, на якій влаштовувався великий базар, стала кладовищем…

      З пам’яті Ганни Євтухівни випливає один страшний спогад. 

- Ми тоді підтримували стосунки з родиною моїх двоюрідних сестер Оленки та Сашуні, яких виховували матір та вітчим. Вони жили в селі Свинарка (тепер це на території Малосевастянівської сільської ради). Такі були статки, що навіть,13-річна Оленка змушена була працювати в колгоспі  (сьогодні це ДП ДГ «Христинівське»), - розповідає О.Є.Поліщук. - Одного разу Олена повернулась з роботи і не знайшла своєї меншої сестри. Почали шукати всім селом. Події були неймовірними і жахливими водночас: на подвір’ї  у батьків знайшли голову рідної доньки…Її м’ясом годувалися самі і годували старшу дитину… Жах…

     Таке і хотілося б забути, та неможливо… 

    1937-1938 роки для Ганни стали історичними – вона закінчила школу. До речі, той випуск став історичним і для Івангородської школи, адже, як пригадує співрозмовниця, це був перший випуск.

   Після закінчення 10 класів мала намір вступити в Уманський педінститут, але передумала і за направленням райкому партїї три роки працювала в Черкасах піонервожатою. Згодом повернулася в рідні місця, на Христинівщину, а саме в с.Шельпахівку, де теж працювала вожатою.

      Був у біографії нашої співрозмовниці Далекий Схід, де Ганна спочатку працювала бібліотекарем, а згодом вступила в Хабаровський педагогічний університет, де вчилася на факультеті історії і географії. 

       "В той час ми з чоловіком були щасливими в Хабаровську,  - згадує пані Ганна. – На жаль, недовго, адже чоловіка направили на службу в Єврейську Автономну область. А далі – війна…

       Згодом в Біробіджан переїхала і сама Ганна Євтухівна і до 1943 року працювала вчителем у школі №9 для хлопчиків. А в 1945 за направленням переїхала в с.Діжньово Ленінського району, де спочатку вчителювала, а згодом стала директором школи. Саме тоді, коли мирне життя, здавалося, налагоджувалося, у долю Ганни Поліщук увірвалося горе: з фронту зі Східної Пруссії,  прийшла страшна звістка про втрату чоловіка ...

     В рідну Україну Ганна Євтухівна повернулася в 1949 році. Працювала за фахом - учителем історії і географії в Івангородській середній школі, потім в Сичівській та Христинівській міській школі №1. З 1956 Г.Є.Поліщук проживає в Христинівці. 

     Важкі життєві випробовування загартували цю мудру і надзвичайну людину, а справжній педагогічний дар, відданість професії, улюбленій справі, любов до дітей допомогли вижити.

    Ганна Євтухівна Поліщук по-праву заслужила авторитет та повагу не тільки від своїх учнів та вихованців, а й від колег та знайомих. За сумлінну багаторічну працю і бажання працювати Ганна Євтухвна має багато відзнак, в тому числі і медаль за "Доблесный труд”. 

За матеріалами, зібраними учнем 11-В класу Христинівської спеціалізованої школи №1 ім.О.Є.Корнійчука Д.ТАРНОПОЛЬСЬКИМ,