Калиндрузь (Федченко) Любов Миколаївна, 

випускниця Христинівської середньої школи 1978 року, 

учитель інформатики Христинівської ЗОШ №2.

      Вчитель - це не професія, це покликання. Без любові до дітей не можна йти на урок. Сухі знання швидко можуть стертися з пам'яті, але завжди залишаться спогади про небайдуже ставлення з боку наставника, розуміння і підтримка у потрібну хвилину.  Оте, "Любко, принеси журнала", чи "І що сьогодні трапилося? На тебе це не схоже!"моїх найкращих вчителів  Блажко Валентини Петрівни, що в середніх класах викладала нам українську мову і літературу і Ставничого Олексія Ісаковича, нашого загального улюбленого учителя англійської мови. Великих здібностей ні до рідної мови, ні до іноземної у мене не було, але на уроки цих вчителів ішла з великим задоволенням. Навіть не написавши творчої домашньої роботи чи перекладу, бо знала, що  "пожурять", доведеться все-таки зробити все необхідне, але на уроці буде цікаво. Сама присутність цих вчителів змушувала нас, учнів, сконцентрувати увагу, налаштуватися на роботу.

 Олександра Олексіївна Компанієць,

випускниця Христинівської середньої школи 1966 року

Про  мою маму-учителя

     Смірнова Ольга Федосіївна народилася 20 липня 1921 року  в с.Паланка Уманського району  на Черкащині. Мати Ольги працювала в колгоспі, батько кравець. Після закінчення семи класів у Паланці продовжила навчання в м.Умань. Ці роки були дуже важкими для неї і для батьків, адже в сім’ї  підростав брат на два роки молодший, якому також була потрібна  освіта.

     На вихідні пішки добиралася з Умані в Паланку і назад. Протягом тижня харчувалася тим, що дадуть батьки (хлібом, варенням та картоплею); у четвер ці продукти закінчувалися і в п’ятницю жила впроголодь, а ще потрібні були сили пішки прийти додому. Після школи поступила в Уманський педагогічний інститут на математичний відділ, який закінчила перед війною. 

     Під час окупації переховувалась взимку в скиртах соломи на полі по кілька днів. Одного разу не змогла втекти від облави по відправці молоді в Німеччину. Довелось тікати з потяга і все вдалося.

Середницька Тетяна Костянтинівна

Учитель про вчителя

                                                                                              "У школі учню має бути так, 
                                                                                                                  як у батьківській хаті"
                                                                                                                                                                                                   Олександр Захаренко

       Маю честь розповісти про свою колегу, учительку  початкових   класів, чудову  людину  і  талановитого педагога – наставника  вищої  кваліфікаційної категорії   Безносюк Зорину Євгеніївну.

     Зорина Євгеніївна працює на посаді    вчительки  молодших класів  Христинівської  ЗОШ І-Ш ступенів  з вересня 1991 року.  За два  десятиліття  своєї  нелегкої  і такої  відповідальної  праці    виплекала,  виховала  і навчила  більше  двохсот    маленьких  хлопчиків і  дівчаток.  Вона  любить  дітей, успішно навчає, виховує  і розвиває, не ламаючи  їхньої  природи.  Сама  ж учителька  має  спокійний,  урівноважений  характер, добра,  лагідна, тактовна.

 Шумовська Раїса Володимирівна,

директор Христинівської районної централізованої бібліотечної системи                 

Гортаючи сторінки віртуального музею, я побачила знайоме прізвище – Шавлович. І мені теж захотілося сказати кілька слів про цю чарівну людину.

Віру Іванівну Шавлович, цю вродливу жінку, не дивлячись на роки, я знала, як активну читачку. Вона приходила до нас, у бібліотеку, часто,  та й читала дуже багато.  Була надзвичайно ерудованою людиною – і мені, тоді, молодій дівчині,  було цікаво спілкуватися з нею. Завжди привітна, уважна, вона цікавилась новинками, любила класику.

         А як про вчителя  - хочу  розповісти як про неї пише Станіслав Сергійович Зінчук, наш земляк,  а її колишній учень. В своїй книзі «Екран пам’яті» (Зінчук С. «Екран пам’яті»: автобіографічні нотатки //К: Сьоме небо, 2004.- 263с.)  відомий поет-шістдесятник згадує нелегкі випробування долі та багатьох неординарних сучасників, з якими випало жити і творити на крутих віражах історії наприкінці минулого тисячоліття.