(Витяг з роботи  "МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ  Секція мистецтвознавство  Турчак Г.С. – художник українського пейзажу Роботу виконала Патрікєєва Наталя Вікторівна, учениця 11-В класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 м. Христинівки. Наукові керівники – Калиндрузь Любов Миколаївна,вчитель інформатики загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 м. Христинівки, Двореченець Катерина Володимирівна,вчитель образотворчого мистецтва школи мистецтв–НВ позашкільний заклад  м.Христинівки. Рецензент – Гладун О.Д., директор Черкаського художнього музею, мистецтвознавець, кандидат наук.")

          Народився Г.С. Турчак 24 січня 1890 року в селі Плоске  на Полтавщині, з дитинства вбираючи в себе красу оточуючої природи.

       На початку століття на благодатну полтавську землю приїхав маститий художник – передвижник Григорій Мясоєдов. Там відбулося знайомство селянського хлопця Григорія Турчака з майстром. Зачарований світом фарб, хлопець згодний був носити важкий етюдник за майстром, коли той вирушав малювати пейзажі околиці. Спостерігав, як вправними й точними рухами художник мазком за мазком наносив фарбу на полотно. Пізніше юнак почав пробувати свої сили. Мясоєдов звернув увагу на художні здібності юнака. Можливо, саме так почався шлях Г. С. Турчака до Петербурзької Академії мистецтв, дванадцятилітнього хлопця з  с. Плоске, що на Полтавщині. Цю історію не раз переповідали учні Григорія Степановича, але документальних свідчень поки що не знайдено. 

       Успішно провчившись там два роки, він закохується в дочку заможних батьків, які не погоджуються на шлюб романтичної молоді. А відтак, прощавай академія. Молоде подружжя починає долати життєві негаразди. Не одержавши згоди на шлюб, Григорій Турчак таємно вивозить наречену на Україну. Довелося залишити і академію, і Петербург, але не живопис, який надихав його впродовж усього життя.

      Про сімейні стосунки Григорія Степановича і Зінаїди Дмитрівни слід сказати окремо. Вони були гармонійною парою. Дітей у них не було. І вони все життя піклувались один про одного. Учні Григорія Степановича згадують, що для них стосунки подружжя Турчаків були взірцем.

     Як і чому Г. С. Турчак потрапив до Умані – невідомо. Він полюбляв боротися з бійцями кавкорпусу Г. І. Котовського (був атлетичної будови). В 1927 році брав участь у першій Республіканській виставці робіт Асоціації революційних митців України (АРМУ), що проходила в Харкові. У каталозі виставки згадуються дві живописні роботи Турчака. Він був чи не єдиний автор з невеликого провінційного міста, що брав участь в одному з найбільших творчих угрупувань на Україні. АРМУ виступала на засадах «якісної культури» мистецтва, до неї приймали як професійних, так і самодіяльних митців, аби справно платити членські внески. У ті роки у місті часто влаштовувалися різні виставки, і одним з найактивніших організаторів і учасників був Григорій Степанович.

     Григорій Степанович викладав у школах м. Умані, педучилищі, педінституті, керував студією образотворчого мистецтва. У кінці 30 років був визнаний одним з кращих в республіці вчителів географії (про це повідомлялось у відривному календарі – щорічнику). Як вчитель-методист, Турчак був обраний членом атестаційної комісії, яку на той час очолював Г. Ю. Храбан.   

    Це лише невеликі фрагменти з біографії Г. С. Турчака. Далеко не всі сторінки його життя відомі сьогодні, багато втрачено безповоротно. Григорій Степанович був цікавою, творчою і артистично обдарованою людиною. Мистецтво стало суттю його життя. 

    Живопису  Турчак присвячував весь вільний час. Прийшовши з роботи, брав в руки невеличку валізу й вирушав на околиці Умані на етюди сам або з учнями. Перші ази в мистецтві пізнав від свого вчителя Костянтин Іванович Лодзейський, художник театрально-декораційної справи, народний художник Молдавської РСР (працював головним художником Кишинівського театру опери та балету).

    На початку 30-х років Григорій Степанович викладав географію в Уманському педтехнікумі. Після реорганізації у місті інституту соціальної освіти в педагогічний його запросили читати там креслення.

     У 1936 році він переходить працювати в школу №2 учителем географії та малювання. 1941 він був призначений директором школи №2 м. Умані. Коли розпочалася війна, Григорій Степанович залишився в окупованому місті, а щоб якось прожити, малював ікони й продавав на базарі, але з окупаційною владою співпрацювати не став.

     Коли у 1944 німецькі війська тікали з міста, Турчак з дружиною виїхав на Захід, потрапив аж до Франції, де влаштувався працювати на шахту. Після Перемоги повернувся на Україну до Умані. Проте на роботу ніхто не брав і він змушений був займатися чоботарством.

     Учень Турчака, колишній прокурор міста Умані, Гижко Никонор Наумович розповідає:«З Григорієм Степановичем я вперше зустрівся в 1930 році, коли вступив до Уманського педтехнікуму, де він викладав географію. З реорганізацією інституту соціального виховання в педагогічний (1933), мене, як кращого студента педтехнікуму, перевели на третій курс педінституту викладати креслення. Ще в роки студентства у мене склались дружні стосунки з учителем.  Після війни спробував влаштувати його на роботу в школу, але ніхто не наважувався взяти опального педагога. Все ж вдалося знайти місце в художній майстерні, якою керував колишній учень Григорія Степановича Корнелій Генріхович Мекіндо. Та між ними виник конфлікт, і вчитель знову залишився без роботи. Згодом удалося влаштувати його вчителем Христинівської  залізничної школи №18 (тепер №1). А було це так: директор Христинівської школи №18 Нещадим Іван Андронович приїхав просити вчителя математики. Я пообіцяв знайти хорошого вчителя при умові, що він візьме на роботу Григорія Степановича.»

     Пройшов час, художник освоївся на новому місці, викладав географію, малювання, креслення, керував невеликою студією, що складалась з 8–10 учнів, виконував різноманітне художнє оформлення в школі. Заняття  зі студійцями проводились у суботу і в неділю. Збиралися в школі і йшли в  урочища Долинку або Дубинку, у район водокачки (це все околиці Христинівки). Ці місця були благодатними для художника-пейзажиста, про що й свідчать численні твори самого Г. С. Турчака.

     Григорій Степанович був відомим не тільки як живописець, але й як педагог, за плечима якого чималий викладацький досвід. Г.С.Турчак дав путівку в мистецьке життя багатьом учням, які у майбутньому стали відомими художниками. Його  завжди приваблювала педагогічна справа. Він був тією людиною, яка готова поділитися своїми художніми знаннями, передати досвід, уміння своїм учням, які хочуть займатися мистецтвом. Учитель віддавав їм усю свою любов і тепло, радів за них – своїх учнів.

    Це була тактовна людина: ніколи не кричав на своїх вихованців, завжди їх вислуховував, давав цінні поради. Він поважав кожного як особистість, ніколи не змушував дотримуватися своїх поглядів і думок. У творчих роботах педагог ніколи не нав’язував своїм учням композиційних рішень, лише підказував, як краще втілити задумане ними. Він міг роз’яснити своє розуміння теми, засобів зображення, вказати на промахи, але ніколи не диктував молодому художнику щось усупереч його творчій індивідуальності, образному мисленню (із спогадів його учнів). Протягом багатьох років він уміло поєднував творчу діяльність з педагогічною практикою. Художник наділений вмінням навчати і передавати все, чим багата його дзвінка палітра.

    На протязі усієї творчої діяльності майстер намагався творити красу, прославляти чудовий рідний край і його людей.     

    Григорій Степанович стає одним із кращих вчителів-предметників школи. З 1948 по 1954 рік був керівником класу. Під час літніх канікул організовував для учнів подорожі по рідному краю, в Нову Каховку, на Волго-Донський канал. До рук пошуківців потрапили звіти про ці подорожі. Хочете прочитати їх? Завантажуйте тут(15,05Mb )

    Велика любов до мандрівок кликала Григорія Степановича щоліта в різні куточки країни. Навіть на уроці географії використовував під час розповіді чи опитування прийом умовної подорожі по карті. Був Григорій Степанович чудовим оповідачем, наділеним від природи гумором, мав образну мову. Людина високої ерудиції, душевної доброти, він охоче ділився своїми знаннями, навчаючи молодь.

   Звичайно, сьогодні мова йде про Григорія Степановича і як про художника. В Уманському та Черкаському музеях зберігається чимала колекція творів Турчака. Це переважно твори, виконані в техніці олійного живопису та аквареллю. Також його твори зберігаються у приватних колекціях.  Понад 299 етюдів перебувають у зібраннях художніх музеїв, які періодично виставляються для огляду.

   Помер Григорій Степанович Турчак в 1967 році в Новому Афоні на Кавказі, куди поїхав на відпочинок. За своєю мандрівною звичкою пішов у гори, та слабке серце відмовило, й художника не стало. Там він і похований. «Коли я прийшов на квартиру Турчака, - згадує його учень Рокошанський А.М., – то з неї майже все було винесено: дещо продане, а дещо забрано невідомими людьми. Мені дістався етюдник, з яким я працюю й тепер». 

   Дітей і родичів у художника не залишилось, але численні вихованці Турчака бережуть у серцях пам'ять про свого вчителя.

  Турчак-художник  мав багато учнів, серед яких народний художник Молдовської РСР К. Лодзейський, талановитий педагог студії образотворчого мистецтва при Уманському міському Будинку культури К. Мекіндо, голова Спілки художників Черкаської області Ю.Іщенко (м. Черкаси), головний архітектор Івано-Франківська, лауреат Державної премії Української РСР по архітектурі за 1988 рік Л.Попиченко, архітектор Христинівського району С.Янов, головний архітектор проектного інституту К.Плахотнюк (м. Львів), головний архітектор м.Білгород-Дністровського А.Стопкевич, районний архітектор Смілянського району С.Коваль, викладач комп'ютерної графіки вищого військового інституту Т.Смирнова(Нікітінська)(м. С.Петербург), начальник відділу Держбуду УРСР М.Капустяний, доктор філософських наук В.Табачковський, художники-оформлювачі В.Куліш, М.Сухецький, А.Рокошанський, В. Збаржевський, Л.Савостін та багато інших.

   Один із учнів Григорія Степановича , Лясковець В.Г, у своїй книзі поділився спогадами про вчителя: «Закінчивши до революції Імператорську Академію живопису і повернувшись на Україну, Григорій Степанович став художником-пейзажистом і писав більше для власного задоволення. У студентські роки він серйозно займався греко-римською боротьбою. Як всі сильні і морально здорові люди, Турчак був добрим, щедрим душею і любив учнів. Своїх дітей у нього не було і він постійно займався підростаючим поколінням: знайомив дітей  з античною історією, філософією, архітектурою, культурою, з творами найкращих живописців Європи. Турчак був для учнів взірцем розуму, сили і добра»

   Тому й не дивно, що вдячні учні назвали його іменем вулицю у м.Христинівці .

   На жаль, його творчу спадщину  обійшли увагою сучасні мистецтвознавці. У широкому інформаційному просторі всесвітньої мережі лише на одній сторінці було згадано про Г.С.Турчака. Вдячний учень вказав його прізвище як УЧИТЕЛЯ. Таким є  оригінал інтернет-сторінки художника зі світовим іменем Олексія Тимошенка: «Алексей Тимошенко родился в 1947 году в Черкасской области, на Украине. В 1976 году окончил Московский педагогический институт, художественно-графический факультет. Главный учитель – Турчак Григорий Степанович, окончивший императорскую академию художеств в Санкт-Петербурге.  В настоящее время живет и работает в Москве. Преподает рисунок и живопись в художественной школе. Постоянный участник российских и международных выставок. Картины художника находятся в частных коллекциях в России, Японии, США, Германии, Китае, Англии и других странах».

   Творча особистість у всі часи була уособленням прагнень і сподівань нашого народу, перед ним вона несла відповідальність. Уваги варті і ті, кого вже немає. Хто відійшов у вічність. Вони жили і творили тоді, коли свобода творчого волевиявлення зазнавала всіляких утисків. Але їх праця залишилася. А тому таким важливим є збереження і примноження тих духовних і культурних надбань, завдяки яким відроджується дух український у всій своїй повноті й величі.

   Більш детально дізнатися про Григорія Степановича Турчака можна з"Книги спогадів", яка була систематизована і надрукована у квітні 2011 року. 

   Текст цієї книги можна завантажити тут(15.05 Mb).

   Фотоальбом робіт Г.С.Турчака можна переглянути тут.

   Працюючи у проекті "Імена земляків на карті міста", ми зустрічалися з багатьма учнями Григорія Степановича. Маємо багаті відео-матеріали (10 сюжетів), що засвідчують гарні і незабутні спогади про улюбленого учителя. 

Спогади про Григорія Степановича його учениці Тарасенко Лідії Яківни можна переглянути тут

Пошуківці загону Юність зустрічалися з учнями Турчака Г.С. у квітні 2009 року. Стопкевич К.А. поділився з нами записами спогадів вчителів-ветеранів школи №1, які він записа ще в 1990 році. Голос директора школи Нещадима І.А., вчителя математики Міньковського А.Л. і вчителя укр.мови Гречанюк Л.А. ви почуєте у відеосюжеті, який можна переглянути тут