 Шумовська (Кравець) Раїса Володимирівна,
випускниця Христинівської СШ №1 1977року,
директор Христинівської районної бібліотеки
Зараз мені хочеться низько вклонитися прекрасним людям, із щирою душею,
відкритим серцем, надзвичайно щедрим, ім’я яким - Вчителі.
 В далекому, 1967 році, переступивши
поріг Христинівської СШ №1, ми стали учнями 1-Б
класу, а нашою вчителькою була
Ганна Йосипівна Безугла. Вона вчила нас писати палички, кружечки,
гачечки, які, як не дивно, потім перетворювались на букви. Вона вчила нас
читати, а «мама мила раму», мабуть, стало для всіх поколінь фразеологізмом. На
уроках каліграфії виводили букви-крапельки, старалися зовсім не кляксати, але
чомусь виходило все навпаки. Знайомила з премудростями арифметики: додаванням
та відніманням, де більше і чого на скільки менше. А такі відомі букви як «х»
та «у» перетворились на «ікс» та «ігрек».
Та й табличку множення ми дійсно знали «на зубок».На уроках праці ми разом із
Ганною Йосипівною ліпили, малювали, шили й вишивали. Ходили на прогулянки в
«Долинку», в бібліотеку, де дивилися діафільми, обговорювали книги, відповідали
на питання вікторин. Вона все знала і вміла
робити все.
А яке було
щастя для нас, малих, зустрічати її перед уроками, - і просто пройтися поруч із
нею. Я думаю, що тоді не лише мені хотілося бути схожою на неї, а й всім
дівчаткам нашого класу.
*******************************************************************
Для мене література
була своєрідним мистецтвом слова, якому
нас навчала Щуровська Світлана
Гнатівна, Стовбчата Любов Іванівна, Попроцька Олена Едуардівна. Ми мали змогу
на їх уроках переноситись у будь-яку
епоху, без надшвидкісного літака за мить опинитися у будь-якій місцевості,
пережити разом з героями найрізноманітніші пригоди, відчути радість і сум,
піднесення і розчарування, солодкий смак перемоги і гіркоту невдач. І як грім
серед ясного неба став некролог у районній газеті «Трибуна хлібороба» від 30
листопада 2011 року, що 27 листопада перестало битися серце прекрасного знавця
свого предмета, чуйної жінки, відданої дружини, люблячої матері, турботливої
бабусі, колишнього нашого класного керівника Стовбчатої Любов Іванівни. Вона
вчила не лише мене, а й мого чоловіка, нашу старшу доньку Оксану і теж була у
неї класним керівником. За сімейними обставинами родина
Стовбчатих виїхала, і тоді Оксана, будучи студійкою дитячої літературної студії
«Зернятко», написала вірш «Не
забудем», присвятивши Любов Іванівні на згадку:
На згадку Вам від тих,
кого Ви вчили, 
Велика вдячність і
низький уклін,
За доброту, вимогливість
і щирість,
За навчання молодших
поколінь.
За ті знання, що Ви нам
дарували
На всіх уроках мови
солов’я,
За те, що ми граматику
пізнали,
В літературі – видатних
ім’я.
З сльозинкою згадаємо
уроки –
Ту мить щасливу царства
новини,
А скільки з нами мали Ви
мороки –
Для Вас були ми дочки і
сини.
Спасибі Вам за Ваше щире
серце,
За материнську чуйність,
за добро.
Нас зачаровує усіх навік
усе це –
Про це говорить і моє
перо:
Вчителько наша, рідна,
сивенька,
Вірте, що ми не забудемо
Вас!
Ви для нас, наче мама
рідненька –
Щиро Вам каже 9-А клас.
Я думаю, що до цих слів можуть приєднатися всі
учні, яких вчила Любов Іванівна, а добра пам’ять про неї залишиться в кожного, хто її знав. **************************************************************
 Цю жінку в нашому місті знають, мабуть, усі. Енергійна,
доброзичлива, щира, привітна, весела, ерудована. Голова районної ради
ветеранів, патріот, а ще вона Учитель, яка не одне покоління христинівчан вчила
розумному, доброму, вічному. Це Олена Едуардівна Попроцька-Титюченко. Її уроки
російської мови та літератури були незабутніми і неповторними. Завдяки їй я
відкрила ім’я Сергія Єсеніна, Омар Хайяма.
Такою ж
енергійною, доброю, турботливою залишається і зараз.
січень 2012 року
| 
