Кравчеко (Мулик) Людмила Петрівна, 

випускниця Христинівської середньої школи №2 1980 року,

директор  Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 

 Моя рідна школо! Непізнанною зробили тебе роки, а ти в моїй пам’яті живеш такою, якою побачила вперше, коли ступила на твоє подвір’я першокласницею. Ти живеш і житимеш завжди у моєму серці, як свідок неповторного дитинства.  Дуже запам’ятався перший день у першому класі. Вів мене батько, і так хороше, врочисто було на душі. Здавалось, що все навкруги зайняте тільки мною.

         Першою вчителькою була Коломієць Олена Кіндратівна, яку я згадую з теплотою в душі. Вона вчила нас любити життя, працювати, вчитися.

Ніколи не забути строгості на уроках Храновської Аделі Олександрівни, душевності Швець Ніни Олександрівни, материнської теплоти і розуміння Кулик Зіни Трохимівни. Чудового вчителя німецької мови Дудкевич Євгенії Володимирівни, яка спокійно і талановито привила мені любов до іноземної мови. Нашого рідного батька Дубчака Анатолія Івановича, якого згадую лише з вдячністю.

        Як не бути вдячним Корчевському Ігорю Євгенійовичу за те бурхливе життя, яке було подароване його ентузіазмом. Це екскурсії до чудових міст, туристичні походи. Скільки в цьому було радості і романтики.

        Вдячна рідній школі за те, що подарувала мені прекрасні спогади про жінку-вчительку, в якій були закладені всі якості, які хотілося ввібрати собі: і чарівність, і доброту, і вимогливість, і знання, і манеру, і смак одягатися – нашого математика Юрченко Марію Федорівну.

       Та хіба перерахуєш усіх хороших і добрих  учителів. Тому що всі вчителі, які навчали мене,  були добрими наставниками і порадниками у нашому житті.

Звичайно, це закономірність, що будучи закоханою в своїх учителів, я вибрала їхню стежину.  .

       Доземний уклін вам, любі вчителі, за вашу невтомну працю, щирі і добрі серця, вічна пам’ять тим, кого вже немає серед нас.

      Переді мною пропливли, немов сторінки із прочитаної книги, роки мого дитинства, юності. Все було, наче вчора. Як невпинно летить час. Ось уже й промайнуло 25 вересневих ранків, як почала працювати в рідній школі. Тут пройшла моя юність, молодість. Тут досягла я зрілості.

       Часом  на роботі в постійних клопотах, думаю: чи не помилилася у виборі професії, чи не даремно живу в цьому світі? Та коли працюєш з дітьми, дивишся у їх бездонні оченята і   бачиш радість пізнання й щасливу усмішку світу дитинства -  тепло й хороше стає на душі І де б я не була, подумки знову і знову лечу до школи. Тут я відчуваю, що потрібна дітям, що можу багато чого навчити моїх  вихованців. То ж  сьогодні з висоти прожитих років, роздумуючи над своїм життям,  я долі вдячна за те, що повела саме такою стежиною. Інша -  була б не моя.

      Скільки б не минуло літ, я завдячуватиму долі за те, що у моєму житті  були мудрі наставники ХрановськаАдель Олександрівна, Зубахін Микола Миколайович, Дубчак Анатолій Іванович. Особлива вдячність Сохатюк Людмилі Павлівні, Свіщенко Валентині Володимирівні за підтримку, за розумні, виважені професійні поради, після яких хотілося ще більше й краще працювати. Саме їм завдячую тим, що не зневірилася у своєму виборі професії, навпаки, зрозуміла, що це моє і це на все життя.

      Хочеться висловити вдячність і своєму педагогічному колективу, у якому трудяться, віддаючи всі свої сили, знання й енергію по-справжньому талановиті люди. Я схиляю голову перед ними, перед своїми колегами, і бажаю їм творчої наснаги, успіхів у нелегкій нашій праці й здоров’я. Нехай добро до вас щоднини прибуває, як струмінь чистої джерельної  води, хай зло далекими-далекими стежками обминає, а радість йде поруч завжди.

      Рідній школі бажаю,  незважаючи на поважний вік, залишатися завжди молодою і скликати до себе своїм малиновим дзвоном щебетливу дітвору, щороку проводжати у самостійне життя нові випуски соколят. Бажаю цвісти не одне століття в розмаїтті сальвій, жоржин, айстр, чорнобривців. Спасибі тобі, моя школо, моє життя, моя радосте!