Свіщенко
Валентина Володимирівна, учитель української мови і літератури Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2
СПОГАДИ ПРО ОЛЬГУ
СТЕПАНІВНУ
КЕРЕКЕШУ
Я, Свіщенко
Валентина Володимирівна, познайомилась з Ольгою Степанівною Керекешею у 1978
році, коли прийшла на роботу у Христинівську середню школу №2 на посаду заступника директора школи по
виховній роботі.
Ольга
Степанівна тоді працювала на посаді заступника директора школи по
навчально-виховній роботі. Директором школи у той час був Коломієць Анатолій
Никифорович.
Ольга
Степанівна була дуже кваліфікованим
учителем математики, до якого всі учителі молодшого покоління зверталися
за допомогою. Вона завжди всім допомагала, ділилася своїм багатим досвідом
роботи.
Як математик
– вона була дуже знаюча, цікавилась усіма новинками математичної науки, вела школу передового педагогічного
досвіду для учителів математики Христинівського району.
Завучем вона
була надзвичайним. Директор школи Коломієць А.Н. завжди радився з нею, вирішуючи
всі виробничі питання. Вона знала всі документи, інструкції, накази
Міністерства освіти, орієнтувалась, в якому збірнику наказів що потрібно
шукати, де знаходиться той чи інший потрібний документ. Це була
ходяча енциклопедія нашої школи.
Не дивлячись на свої уже немолоді роки (їй тоді вже було за сімдесят), вона
бігала по школі, як молода, усе знала, все бачила, всюди була, як справжня господиня.
Ніколи ні на кого не кричала, всі справи вирішувала по-діловому. До своїх
молодших колег ставилась по-материнськи: допомагала, радила, підказувала, а
якщо хтось не виконував розпоряджень, могла і посваритись, та на неї ніхто
ніколи не сердився, бо була доброю,
чуйною жінкою, хоч на вигляд була дуже строгою і серйозною. Можна сказати, що
її всі дуже боялись, а особливо ми - молоді учителі. Вона ніколи на нас не кричала,не придиралась, не
сварилась, а ми все рівно її боялись і слухали - це для нас був закон. Тоді
були такі часи, що старші учителі були нашими наставниками, учителями, ми їх
дуже слухали і поважали, без них не вирішували
жодного питання, в усьому радились, і, можна сказати, любили: Керекешу
Ольгу Степанівну, Сохатюк Людмилу Павлівну, Підопригору Ніну Василівну, Швець
Ніну Олександрівну, Морозову Ольгу Іванівну, Дудкевич Євгенію Володимирівну,
Бублій Ірину Володимирівну, Фурман Олену Миколаївну, Юрченко Марію Федорівну,
Храновську Аделю Олександрівну, Оксанича Леоніда Васильовича, Височанського
Василя Григоровича, Сологуба Василя Савича, Ямкову Любов Олександрівну,
Лісовенко Ангеліну Прокопівну. Згадуючи ці імена, я бачу всю історію нашої
школи і хороших, добрих, чуйних, розумних людей, якими треба пишатись і наслідувати, і як стає сумно
від того, що багато їх уже немає
в живих.
Усі вчителі
нашої школи - це був єдиний колектив, одне ціле. Всі працювали в одному
напрямі, допомагали один одному в усьому. Не пам’ятаю випадків, щоб хтось
когось підставив, обмовив, зганьбив. Навпаки, старались вникнути у різні
особисті негаразди і чим могли
допомагали
Якщо
приїжджала якась комісія на перевірку,то всі працювали разом, згуртовано,
підставляючи завжди плече один одному.
Я думаю, що
немалу роль у формуванні такого колективу відігравала завуч школи –Керекеша
Ольга Степанівна. Вона була справжнім педагогом-наставником, матір’ю для нас
усіх. Завжди уважно вислухає, дасть мудру пораду, підкаже, як вийти з важкої
ситуації. Особливо вона любила опікати молодих учителів. Часто ходила на уроки,
давала методичні поради і вчила правильно поводити себе на уроці. Пам’ятаю, як
вона мені говорила:» Не бійся нічого на уроці, знай, що ти все рівно знаєш
більше, ніж вони (учні),будь впевненою в собі і в своїх знаннях, і тоді все
буде добре». Ці її слова я пам’ятаю все
життя.
А до моєї
подруги Качан Валентини Леонідівни, тоді ще такої молодої учительки математики,
Ольга Степанівна ходила на уроки
кожного дня. І коли та одного разу запитала, чому вона до неї весь час
ходить, та відповіла, що хоче в неї повчитися чогось нового, того, що їх
недавно вчили в інституті. Так що вона не тільки нас учила, а вчилася у нас і
не боялася в цьому признатися. Була щирою, прямою, відвертою, простою і дуже
діловою.
Згадую її
чоловіка Керекешу Микиту Никифоровича.
Він працював завучем у Христинівській школі№1. Це була людина незвичайного
розуму, доброти, вихованості та інтелігентності. З Ольгою Степанівною вони жили
душа в душу. Він їй в усьому допомагав: і в роботі, і домашніх справах. Я думаю, що командиром у
сім’ї була все ж таки Ольга Степанівна, а він був її
опорою і надією. І справді, коли вона тяжко захворіла і довгі роки була прикута
до ліжка після важкого інсульту, її самовіддано, до останньої хвилини доглядав Микита Никифорович, її
вірний чоловік, друг і соратник. Біда,
що трапилась з Ольгою Степанівною, сталась у мене на очах. Одного дня я прийшла
на роботу як завжди, на восьму годину. Керекеші
ще не було, і я чекала її надворі , щось мені потрібно було з нею
вирішити.
Бачу: йде
Ольга Степанівна, біжу за нею ззаду, добігаю, і раптом - вона падає. Я почала
її піднімати - не можу. Стала кричати, щоб допомогли. Тут підбігли учителі
фізкультури, директор, учні школи. Хтось викликав швидку допомогу, підняли всі
гуртом і повезли у лікарню.
Так назавжди
попрощалась зі школою головна її господиня, заступник директора по
навчально-виховній роботі, відмінник народної освіти, Заслужений учитель
України, старший учитель Керекеша Ольга Степанівна.
Працювала я з Ольгою Степанівною недовго, всього два
роки, але в моїй пам’яті вона залишиться завжди, бо ця людина заслуговує на те,
щоб про неї пам’ятали. Вона - це початок моєї трудової діяльності у
Христинівській середній школі №2, де
пройшло все моє життя, вона - це моя молодість, це пам’ять про всіх тих людей,
які присвятили своє життя вихованню підростаючого покоління.
Ім’я Ольги Степанівни Керекеші назавжди
вписане в історію Христинівської середньої школи №2. січень 2012 року
|
