Прохоренко
Оксана Вікторівна,
учитель
трудового навчання, інформатики, спеціаліст Слово про вчителя
Усі стежки – від шкільного порога. Початок усіх
починань – у шкільному класі. Ключ до
всіх істин та таємниць, духовний світ
багатств – у нього, шкільного наставника.
Учитель… Скільки мудрості, турботи в цьому слові!
Щасливий той, кому Бог подарував справжнього Вчителя-Педагога з великої літери.
Без сумніву, кожен із нас за шкільні роки зустрічає багато вчителів. Одні з них
проходять, немов стороною, від інших пам'ять відвертається… Однак є такі вчителі,
які входять не лише в наше життя, а й у серце, у саму душу та залишаються там
уже навіки…
Мені дуже пощастило: у мене була така вчителька, мій
шкільний наставник Людмила Миколаївна, саме вона допомогла мені обрати з тисяч
шляхів свою дорогу в житті. Споглядаючи на неї, я спостерігала, як вона прагне
створити особистість, переймається
проблемами кожного з нас, намагається жити нашим життям,
таке ж бажання мають ще тільки наші батьки.
Учителька для мене стала другом і порадником. Саме
Людмила Миколаївна уміє відчувати мій настрій, побачити в моїх очах якусь
тривогу чи зажуру – і підтримати, захистити від біди, застерегти від
необдуманих кроків… Та не лише цим вона вплинула на мене.
Людмила Миколаївна викладає фізику, предмет складний і як
спочатку я міркувала, нудний… Але вчителька швидко перевернула мої уявлення з
«ніг на голову». Саме завдяки її старанню і терпінню ми займали призові місця на
олімпіадах, конкурсах. А фізику навчились бачити щоденно у своєму житті.
На мою думку, її діяльність цілком може характеризувати
вислів:
«Можна жить, а можна існувати.
Можна думать, просто міркувать,
Та не можуть душу зігрівати ті,
що не палають не горять»
- це
справді про неї. Вимоглива, принципова, але водночас вона дарувала нам стільки
сердечної доброти, ласки, турботи, любові і завжди та в усьому вчила шукати
істину. Її уроки завжди були дуже цікавими, яскравими, несхожими один на
одного. У її викладі складні питання ставали простими і доступними. Вона могла
пробудити в нас допитливість, інтерес самим дійти до самої суті, до істини,
стала «місточком» у спілкуванні з однокласниками після школи.
Шкільний час промайнув швидко. І коли настав момент
обирати свою професію, великих труднощів це мені не склало, тому що я вже
знала, ким я хочу стати. Хочу стати нею – «Вчителем».
І ось, закінчивши університет, я знову прийшла до своєї
улюбленої школи. Але цього разу не в якості учениці, а як вчитель.
Вдячність Вам, Людмило Миколаївно, що я змогла обрати свою професію, що
змогла зрозуміти, що означає бути хорошим учителем. Вчителем за покликом серця
та долі…
жовтень 2012 року
| 
