СИНИ МОЇ!

Мої нещасні, милі матері!
За що вас доля страшно покарала?
За те, що народили ви синів?
А Батьківщина їх у вас забрала?

Ви щастя їм хотіли, майбуття!
За них готові йти в огонь і в воду.
Так ні! Страшна війна забрала їх життя.
У боротьбі за волю і свободу.

Забрала на війну, на ту страшну війну,
Яку ніхто не може оправдати,
Пішли вони усі, як лист у майбуття.
І вже ніхто не може їх спитати.

Хто винен в тому? Хто? Що горе це страшне
Прийшло у дім, нікого не спитавши,
Хто винен? Хто?Що час страшний іде,
Життя людей навіки відібравши.

Та винні є! Є винні, що так склалось.
І скоро прийде суд, прорве народний гнів.
Всіх покарає винних, що б не сталось,
За горе матерів, за смерть усіх синів.

Сини моєї рідної  Вітчизни!
Ми завжди будем пам’ятати Вас!
Ви  Батьківщину рідну захистивши,
Всі сходами життя пішли на небеса:

БОГДАН КАРАВАЙСЬКИЙ.

ДМИТРО КУЗЬМІН,

МИКОЛА КОБРИНЮК,

ГЕОРГІЄВ ДМИТРО,

ПОПИК СЕРГІЙ,

ОЛІЙНИК ВОЛОДИМИР,

ОЛЕГ ЄВИЧ,
 

Та пам’ять вічна, вічна, невгасима!
Ви живете всі з нами, всі у наших днях:
І Богдан, і Дмитро, Коля,  Діма і  Сергій,
 І Вова, і Олег - ви всі в наших серцях!

Свіщенко В.В., 15 лютого  2016.

         Уночі з 25 на 26 липня 2014 року  під час оборони аеропорту Луганська героїчно загинув випускник (1994 р.) Христинівської ЗОШ №2  офіцер  Дмитро Георгієв. 

    Гео́ргієв Дмитро́ В'ячесла́вович (нар. 17 серпня 1977, Миколаїв, СРСР — пом. 25 липня 2014, Луганськ,Україна) — український військовик, капітан, заступник начальника штабу в/ч А-1778 Ужгородського гірничо-піхотного батальйону 128-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України. Загинув в ході антитерористичної операції на сході України при обороні луганського аеропорту.

http://uzhgorod.in/ua/novini/2014/sentyabr/sim_uzhgorods_kih_vijs_kovih_posmertno_stali_pochesnimi_gromadyanami_mista

http://www.president.gov.ua/documents/18285.html

http://uzhgorod.in/ua/novini/2014/iyul/uzhgorod_proviv_v_ostannyu_put_sche_odnogo_geroya_dmitra_georgieva_foto

 

У Христинівці попрощалися із учасником АТО Сергієм Попиком.

Молодший лейтенант,   командир танку

Попик Сергій Іванович загинув 8 січня у боях на Донеччині.

Сергій родом з м. Христинівки, 1987 року народження. Був призваний на Одещині. Загинув у районі Великої Новоселівки.

Побратими згадують, як загинув Сергій.

— Це було на його блокпосту, де він відбив не одну атаку, – каже бойовий побратим Володимир Перепелиця, старший механік-водій. — Того дня все було спокійно. У той момент, коли почався обстріл, Сергій вискочив перший, вхопив автомат, вхопив телефон і побіг в окоп, а ми за ним. Прямо з окопа він намагався доповісти нашій артилерії, куди треба вести вогонь, звідки нас обстрілюють. За ним стояв ще один солдат, хлопець з піхоти. Міна влучила прямо в окоп. Хлопця дуже сильно понівечило, а решта дісталась Сергію. Коли ми змогли до них дібратися, він ще дихав. Але поки ми його відкопали, на жаль, ознак життя вже не було, — з болем розповідає Перепелиця.

     

 Чорна звістка вмить облетіла Христинівщину - 21 листопада 2015 року на Луганщині, у зоні антитерористичної операції, загинув наш земляк -

Олег Сергійович Євич.

    Хлопець народився в 1988 році в Ліщинівці, у звичайній сільській сім’ї. В школі навчався добре, особливий хист мав до точних наук. Щирий і доброзичливий, добрий і товариський, мав багато друзів не лише серед ровесників.

      Після випускного працював у місцевому колгоспі, згодом - служив у лавах Збройних Сил України. Демобілізувавшись, знову - до праці, вже у лісництві. Коли біда прийшла на Україну, Олег, не вагаючись, пішов на передову. Хоч мав вагомі підстави залишитися вдома, біля 78-річної бабусі - Галини Андріївни, яка виховала і поставила на ноги онука.

 

http://www.battalion-donbass.info/2014/07/12/%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%97-%D0%BD%D0%B5-%D0%B2%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C-%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C/

   10 червня 2014 року ворожа куля обірвала життя молодої людини, жителя м.Києва Дмитра Володимировича Кузьміна.
   Народився Дмитро Кузьмін 27 квітня 1974 року в Росії. Пізніше з родиною переїхав в с.Угловатка, що на Христинівщині, рідне село матері, де і закінчив школу. Згодом успішно навчався у Львівському торгово-економічний інституті. Одружившись, переїхав жити до Києва. Виховував двох синів.