СИНИ МОЇ!

Мої нещасні, милі матері!
За що вас доля страшно покарала?
За те, що народили ви синів?
А Батьківщина їх у вас забрала?

Ви щастя їм хотіли, майбуття!
За них готові йти в огонь і в воду.
Так ні! Страшна війна забрала їх життя.
У боротьбі за волю і свободу.

Забрала на війну, на ту страшну війну,
Яку ніхто не може оправдати,
Пішли вони усі, як лист у майбуття.
І вже ніхто не може їх спитати.

Хто винен в тому? Хто? Що горе це страшне
Прийшло у дім, нікого не спитавши,
Хто винен? Хто?Що час страшний іде,
Життя людей навіки відібравши.

Та винні є! Є винні, що так склалось.
І скоро прийде суд, прорве народний гнів.
Всіх покарає винних, що б не сталось,
За горе матерів, за смерть усіх синів.

Сини моєї рідної  Вітчизни!
Ми завжди будем пам’ятати Вас!
Ви  Батьківщину рідну захистивши,
Всі сходами життя пішли на небеса:

БОГДАН КАРАВАЙСЬКИЙ.

ДМИТРО КУЗЬМІН,

МИКОЛА КОБРИНЮК,

ГЕОРГІЄВ ДМИТРО,

ПОПИК СЕРГІЙ,

ОЛІЙНИК ВОЛОДИМИР,

ОЛЕГ ЄВИЧ,
 

Та пам’ять вічна, вічна, невгасима!
Ви живете всі з нами, всі у наших днях:
І Богдан, і Дмитро, Коля,  Діма і  Сергій,
 І Вова, і Олег - ви всі в наших серцях!

Свіщенко В.В., 15 лютого  2016.

         Уночі з 25 на 26 липня 2014 року  під час оборони аеропорту Луганська героїчно загинув випускник (1994 р.) Христинівської ЗОШ №2  офіцер  Дмитро Георгієв. 

    Гео́ргієв Дмитро́ В'ячесла́вович (нар. 17 серпня 1977, Миколаїв, СРСР — пом. 25 липня 2014, Луганськ,Україна) — український військовик, капітан, заступник начальника штабу в/ч А-1778 Ужгородського гірничо-піхотного батальйону 128-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України. Загинув в ході антитерористичної операції на сході України при обороні луганського аеропорту.

http://uzhgorod.in/ua/novini/2014/sentyabr/sim_uzhgorods_kih_vijs_kovih_posmertno_stali_pochesnimi_gromadyanami_mista

http://www.president.gov.ua/documents/18285.html

http://uzhgorod.in/ua/novini/2014/iyul/uzhgorod_proviv_v_ostannyu_put_sche_odnogo_geroya_dmitra_georgieva_foto

 

У Христинівці попрощалися із учасником АТО Сергієм Попиком.

Молодший лейтенант,   командир танку

Попик Сергій Іванович загинув 8 січня у боях на Донеччині.

Сергій родом з м. Христинівки, 1987 року народження. Був призваний на Одещині. Загинув у районі Великої Новоселівки.

Побратими згадують, як загинув Сергій.

— Це було на його блокпосту, де він відбив не одну атаку, – каже бойовий побратим Володимир Перепелиця, старший механік-водій. — Того дня все було спокійно. У той момент, коли почався обстріл, Сергій вискочив перший, вхопив автомат, вхопив телефон і побіг в окоп, а ми за ним. Прямо з окопа він намагався доповісти нашій артилерії, куди треба вести вогонь, звідки нас обстрілюють. За ним стояв ще один солдат, хлопець з піхоти. Міна влучила прямо в окоп. Хлопця дуже сильно понівечило, а решта дісталась Сергію. Коли ми змогли до них дібратися, він ще дихав. Але поки ми його відкопали, на жаль, ознак життя вже не було, — з болем розповідає Перепелиця.

     

 Чорна звістка вмить облетіла Христинівщину - 21 листопада 2015 року на Луганщині, у зоні антитерористичної операції, загинув наш земляк -

Олег Сергійович Євич.

    Хлопець народився в 1988 році в Ліщинівці, у звичайній сільській сім’ї. В школі навчався добре, особливий хист мав до точних наук. Щирий і доброзичливий, добрий і товариський, мав багато друзів не лише серед ровесників.

      Після випускного працював у місцевому колгоспі, згодом - служив у лавах Збройних Сил України. Демобілізувавшись, знову - до праці, вже у лісництві. Коли біда прийшла на Україну, Олег, не вагаючись, пішов на передову. Хоч мав вагомі підстави залишитися вдома, біля 78-річної бабусі - Галини Андріївни, яка виховала і поставила на ноги онука.

 

 

Українські справжні  чоловіки зараз захищають незалежність нашої країни в східних гарячих точках. У Донецькому полку регулярних військ перебуває і тато нашої однокласниці Насті  Ткачук Віталій Анатолійович. Він став для нас героєм, бо тільки мужні люди ризикують життям, аби захистити Батьківщину від злого ворога. Щоб підтримати бойовий дух бійця, всі учні 7-А класу намалювали малюнки і написали листи Віталію Анатолійовичу, в яких бажали миру і добра, висловлювали захоплення його мужністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

http://khryst-rda.ck.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1742:-i-&catid=1:news&Itemid=6

Четвер, 21 серпня 2014,

Ніби недавно все село проводжало в армію Артема ЧЕРВОНЮКА. А майбутній солдат, обв’язаний різнобарвними стрічками, вдивлявся у вечірні шукайводські простори, з якими сумно було розлучатися, і мовчки слухав напутні слова батьків, родичів, друзів, односельчан. Служив в місті корабелів - Миколаєві, в десантних військах. У нашій свідомості хлопці у “блакитних беретах” - це мужні і відважні, фізично загартовані і володіють військовими навичками. Саме в лавах 79-ої аеромобільної бригади юнак змужнів, звик переносити армійські труднощі, а головне зустрів справжніх друзів-побратимів, в яких є свій девіз: “Ніхто, крім нас!”.    Не зогледівся солдат, як строкова служба добігла кінця. Змужнілий і щасливий повертався в рідні краї, став до роботи, але армійський вишкіл, солдатська дружба наклали свій відбиток — Артем вирішив продовжити службу за контрактом. Тож служивий і далі удосконалював військові знання, проте не думав, що доведеться їх застосовувати на рідній землі, у своїй мирній країні.

http://www.battalion-donbass.info/2014/07/12/%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%97-%D0%BD%D0%B5-%D0%B2%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C-%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C/

   10 червня 2014 року ворожа куля обірвала життя молодої людини, жителя м.Києва Дмитра Володимировича Кузьміна.
   Народився Дмитро Кузьмін 27 квітня 1974 року в Росії. Пізніше з родиною переїхав в с.Угловатка, що на Христинівщині, рідне село матері, де і закінчив школу. Згодом успішно навчався у Львівському торгово-економічний інституті. Одружившись, переїхав жити до Києва. Виховував двох синів.