Христинівська районна газета "Трибуна хлібороба" 13 листопада 1996 року, №87
 СЛАВНИЙ ШЛЯХ ВЕТЕРАНА
В житті є події і люди, які полишають в нашій пам’яті глибокий слід. До них, насамперед, можна віднести Велику Вітчизняну війну і чи не найтиповішого її учасника, нашого земляка Івана Андроновича Нещадима. Про нього варто мовити тепле, вдячне слово.
Часто зринають в його пам’яті спогади про своїх побратимів, з якими разом дивилися смерті у вічі і з якими доля розвела уже назавжди. Згадує молодість свою, пропахлу порохом і димом , згадує як стогнала рідна земля , як рятували її, як вижили і вистояли. Бо таке забути не можна . Ніколи. До кінця днів своїх.
Також, як і в кожної людини, знайдеться у спогадах найсвітліше. Для Івана Андроновича такими незабутніми та дорогими залишилися 35 років праці учителем і директором шкільних закладів. Саме за плідну працю на освітянській ниві нагороджений Знаком «Відмінник народної освіти України».
Іван Андронович родом із невеличкого села Тарасівка (Звенигородський район). В сім’ї був найстаршим з дітей, тому хазяйнувати доводилось в основному йому. Закінчивши семирічну школу, поступив в гірничо-промислове училище, яке закінчив в 1933 році. Тоді юнаку йшов дев’ятнадцятий. Голодомор 33-го позбавив здоров’я і працювати за фахом він уже не зміг.
Задумуючись над своїм майбутнім, де він може принести найбільшу користь людям, зупинив свій вибір на Одеському педагогічному технікумі. Йому подобалось тут вчитись, пізнавати все необхідне для майбутньої професії.
 Отож, не випадково у подальшому він закінчив ще й Одеський педагогічний інститут ім. Ушинського, до того ж з відзнакою.
Незабаром 25-річного юнака призвали до лав Радянської Армії, де й розпочав свою нелегку службу кулеметником на фінській війні.
1941… Фашистські війська рвалися до Москви і Ленінграда. Осліплені легкими перемогами на деяких територіях, сподівалися на «тріумфальне» підкорення обох столиць.
Ким тільки не доводилось бути в ті грізні дні нашому землякові – кулеметником, політруком окремого розвідувального батальйону… Але свій військовий обов’язок виконував, як і годиться воїнові. Його організаторські здібності були помічені і невдовзі І.А. Нещадима було підвищено по службі, призначено комісаром окремої протитанкової бригади. Бригаду було направлено в район Старої Руси. Саме там ворог сконцентрував великі сили військ і техніки. Тут же й отримує посаду командира протитанкової роти.
В 1943 році закінчує курси командирів, отримує чергове звання майора і направлення у 8-му гвардійську дивізію ім.Панфілова командиром батальйону.
В запеклих боях з гітлерівцями, фронтовик був важко поранений. Після тривалого лікування у переможному 45-му Івана Андроновича демобілізували. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ст. та багатьма  медалями.
Як бачимо, по-різному складалася доля фронтовиків. Приміром, у нашому районі половина тих, хто воював з ворогом, не повернулася додому, частина ж, яка повернулася, були скалічені як фізично, так і душевно. Повернувся до рідної домівки і Іван Андронович, обпалений вогнем, посічений осколками і кулями, але живим. Зараз йому 82. Проживає фронтовик у нашому місті, удвох з дружиною. Мають спільну доньку і онуків.
І . А. Нещадим є живим прикладом для молоді: своєю цілеспрямованістю, вірою у справедливість, навіть тоді, коли життя дається важкою ціною, на межі всіх зусиль. Т. Поштарук.
P/S. Помер Іван Андронович Нещадим 2002 року. Вічна пам'ять УЧИТЕЛЮ...
У липні 2014 виповнилося 100 років від дня народження Нещадима І.А. Пам'ять про вчителя, батька, дідуся не вмирає. Вдячність не має часових обмежень.
| 
