Спогади... Спогади... Вони важкі, гіркі, трагічні. Людина, яка за короткий час одразу, миттєво дорослішала аж на кілька поколінь, не може згадувати своє життя без сліз. І на добрі, засмучені очі навертаються непрохані сльозинки – це частки її невиплаканого горя, зруйнованої юності...

Жива легенда …

     Живе у селі Розсішки справжня легенда нашого краю, людина, чиє життя стало славною сторінкою історії. Це – Маргарита Михайлівна Свистільник (в дівоцтві – Поглод).

      Народилася 26 грудня 1923 року в м.Могилів-Подільський. Мати – вчителька, батько – службовець. В 1924 році переїхала сім’я в с.Розсішки. Навчалась в Розсішській школі. Провчившись 2 роки в Станіславському (нині Івано-Франківському) педагогічному училищі, з жахом зустріла звістку про початок війни.

     І її гаряча юність, окрилена почуттям обов’язку...    З перших  днів війни на передовій -    медсестра Станіславського військового шпиталю. Довівши медично-санітарний ешелон до Києва, молода медична сестра Червоного Хреста одразу ж повертається назад, де вже відступають наші війська, з якими відходить і вона.

     Перший страшний бій під Бердичевом тяжко вразив Риту своєю реальністю, справжністю, в яку боляче було вірити.

    Страшну свою відмітину поставила війна на долі Рити Михайлівни – 26 червня 1944 року в одному з боїв недалеко від Полоцька вона втратила ногу.

   Її подруги, ридаючи, асистували хірургу. Дівчинка, майже дитина. За маленький зріст і мініатюрність солдати називали її "пуговичкою”, "ведмежатком”.

    Отака доля... Доля дівчинки, дівчини, жінки-сержанта медслужби 67-ї гвардійської Вітебської Червонопрапорної стрілецької дивізії. Маргарита Поглод знайшла в собі сили вижити. Вже після війни вона таки закінчила педагогічне училище і пішла працювати за фахом в Розсішську школу учителем початкових класів, де і закінчила свій трудовий шлях, вийшовши на пенсію. Приємно відзначити, що М.М.Свистільник в школі любили і поважали всі від малого до великого. І зараз згадують односельці її трудовий внесок у навчання і виховання багатьох поколінь.

   І зараз Маргарита Михайлівна частий гість в школі. Коли вона розповідає бойові історії, то в очах дітей з’являються сльози і стискаються маленькі серця.

   Ця жінка – добра, лагідна, турботлива мати – спільно з чоловіком (нині покійним) Свистільником Семеном Григоровичем виховала і поставила на ноги трьох  дітей. Вона уважна бабуся і прабабуся.

   Нагороджена медалями: "За бойові заслуги”, "За оборону Сталінграда”, орденом  "Вітчизняної війни І-го ступеня”, а також всіма ювілейними нагородами.

   Нехай, шановна Маргарито Михайлівно, у вашому домі завжди буде весна і Перемога, мир, злагода. Віку Вам довгого, здоров’я міцного.

 2 грудня 1943 року, представниця трудового Казахстану, що привезла подарунки пораненим

 вчитель

початкових класів Розсішської ЗОШ

Штовба Любов Василівна, травень 2005 року