«Із безлічі професій на Землі, Які вже є, яких ще будуть вчити, Є головна, як вічний сущий хліб, І назва цій професії – УЧИТЕЛЬ»
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS Субота, 2024.11.09, 14:14 |Вітаю Вас Відвідувачі
Категорії розділу
Сторінка пошуківця [1]
Проекти пошукового загону "Юність" імені Ігоря Валюка
Учительські династії [8]
Школи Христинівщини [25]
Книга вдячності Учителю [46]
Христинівчани - викладачі вузів [3]
Знамениті освітяни Христинівщини [6]
Історія шкільної освіти в Україні [14]
Сучасний стан освіти Христинівщини [1]
Вчителі-ветерани Великої Вітчизняної війни [16]
Творчість вчителів [1]
Воїни АТО - випускники шкіл Христинівщини [12]
Історія [0]
Міні-чат
200
Наше опитування
Чи вважаєте Ви професію учителя престижною?
Всього відповідей: 18
Статистика
Хмарка тегів
Погода
Друзі сайту

Наша рідна школа

Пошук
Loading
Головна » Віртуальні галереї » Знамениті освітяни Христинівщини

Патріарх освіти Христинівщини Микола Павлович Мазурик

Патріарх освіти Христинівщини Микола Павлович Мазурик

 Микола Павлович Мазурик - людина відома в Христинівському районі: учитель, поет, драматург, гуморист, артист самодіяльного театру, позаштатний кореспондент районної газети «Трибуна хлібороба», учасник хору ветеранів, патріот, учасник бойових дій, активний громадський діяч. Людина з небайдужою душею, наставник молоді, жива легенда.

   Народився Микола Павлович Мазурик у травні буремного 1917 року у селі Шукайвода Христинівського району у селянській родині. Як і всі його однолітки-односельці, трудитися почав з юних літ, не полишаючи навчання, яке, зрештою, скінчилося здобуттям вищої педагогічної освіти. Змолоду мріяв стати актором, але щаслива доля скерувала життя в інше русло – «педагог це той же артист, який виходить на сцену на кожному уроці» - такі слова заврайвно у 1936 році стали визначальними для молодого Миколи. 52 учні у двох зведених в один класах стали першими вдячними глядачами і слухачами.  І донині  пам’ятає Микола Павлович свої перші уроки.  То були радісні дні. Чи тому, що учні розуміли свого вчителя, а може тому, що зустрілася на шляху старша піонервожата Саша. Кохання на все життя! Хто не звідав його, той не жив по-справжньому! З гарною, розумною, чорнобровою Олександрою Андріївною вони прожили все життя, ділячи смуток і радість, щастя і горе. Дружина подарувала Миколі Павловичу чотирьох синів-соколів Анатолія, Станіслава, Миколу та Віктора. 

   У 1939 році Микола Павлович іде в армію, а в 1941 солдат вже захищає рубежі Вітчизни. Але до зубів озброєний фашист прориває оборону радянських військ і виходить до берегів Дніпра. Дивізія, в складі якої воював наш земляк, потрапляє в оточення. Чудом вдалося прорватися в рідні краї, де хазяйнували чужинці. Звичайно, Микола Павлович не зміг змиритися з "новими порядками" та разом з такими ж патріотами у підпіллі вів нещадну боротьбу. Аж до самого визволення району не давали спокою партизани окупантам. Особливо активізувалася діяльність підпільників, коли приєдналися до партизанської бригади, очолюваної А.Г. Кондратюком. Це були 1941-1943 роки.

   У 1944-45 роках Микола Павлович знову у діючій армії, на Ленінградському фронті. Його ратні подвиги відзначено орденами «Вітчизняної війни» та Богдана Хмельницького, кількома медалями. Довелося йому по війні пройти ще через «чистилище» НКВС, для пояснення, чому потрапив в оточення в 1941 році. Його навіть виключили з партії за цю ж «провину», але згодом усі ці безглузді звинувачення були зняті, а партійний квиток – повернуто. 

   Усі повоєнні роки М. Мазурик знову на педагогічній роботі довжиною понад півстоліття. 35 років – директор кількох сільських шкіл. «Театральна» мрія ніколи не полишала його, отож в усіх школах, які очолював, організовував драматичні гуртки, де був і режисером, і актором. Як визнання його заслуг на цій ниві – медаль лауреата Всесоюзного огляду художньої самодіяльності (1985 рік). За плідну роботу на нелегкій освітянській ниві Микола Павлович  нагороджений багатьма Почесними грамотами та знаком «Відмінник народної освіти УРСР». Вийшовши на пенсію у 1986 році, невгамовний ветеран очолив ініціативну групу по створенню Верхнячського історико-краєзнавчого музею, який нині носить звання народного.

   Христинівчани добре знають Миколу Павловича і як поета, прозаїка, драматурга. Вже не одна книжка вийшла з-під творчого пера нашого земляка. Останню, «Серця живуть вірністю»,  допоміг видати у С.Петербурзі академік, доктор філософії і медицини Гречко О.Т.  Книга засвідчує невмирущу пам’ять ветерана про буремні роки Великої Вітчизняної, а нас вчить берегти мир і спокій на землі. 

   Повний сил, енергії, творчих задумів, Микола Павлович  ділиться своїм багатим життєвим досвідом із молоддю. Він є активним учасником численних зустрічей зі школярами.

Керівник пошукового загону «Юність»

ім. І.Валюка Калиндрузь Л.М.


Зустріч з ветераном

 

   65 років минуло з того часу, як пролунали залпи салюту на честь Перемоги над лютим ворогом у Великій Вітчизняній війні. І коли в сонячний день 9 травня дивишся, як вітер тихо гойдає крони дерев, як весело галасують діти, мимоволі згадуєш людей, без яких це свято було б неможливе.

   Тих, хто не повернувся з жахливпх військових походів стає все менше і менше. Ветерани добре памятають ті грізні роки і передають у спадок свої свідчення від покоління до покоління.

   Як добре, що нам випала щаслива нагода поспілкуватися з чудовою людиною, ветераном-підпільником – Миколою Павловичем Мазуриком.

   Пошуківці загону "Юність" ім. І. Валюка завітали в смт.Верхнячка до Миколи Павловича на гостини. Його спогади про війну – це урок історії, який провів учитель, що пережив і «пропустив» через своє серце всі тяготи війни.

   Крім цього, М. П. Мазурик – людина творча, написав багато віршів, оповідань, повістей, нарисів.

   На згадку про зустріч подарував для шкільної бібліотеки дві збірки: "Хороми душі", які написані  мовою серця, та "Серця живуть вічністю" (книга видана в Санкт-Петербурзі, редактором і упорядником якої є академик, доктор філософії і медицини, професор Військово-морської академії ім.Кірова Олександр Тимофійович Гречко). Презентація цієї книги відбулася 5 травня у центральній районній бібліотеці.

   З розповіді ветерана ми також дізналися багато цікавого про створення єдиного у раойні історико-краєзнавчого музею, якому в 1991 році, завдяки плідній праці Миколи Павловича, було присвоєно звання Народного. На жаль, у Христинівці такого музею немає.

   Ми дуже задоволені зустріччю з Миколою Павловичем – цікавою людиною, життя якої можна назвати героїчним.

Козак Ірина, учениця 10-б класу

Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2,

пошуківець загону "Юність" ім. І. Валюка,

травень 2010 року

 

 

******

Моєму земляку, однодумцю, колезі
Мазурику Миколі Павловичу присвячується

 

Хоч жінка я, але стою я перед Вами на колінах,

Закохана у Ваші твори та вірші.

Таке життя прожить не кожна зважиться людина,

Побудувавши в скруть такі хоромища душі.

 

До них потрапила я випадково,

Прийшовши з дітьми в краєзнавчий Ваш музей.

Екскурсія була цікава й наукова,

Та вчила гордості за свій народ дітей.

 

Та це ми тільки стукали в хороми,

Ми навіть у прихожу не зайшли.

Що було далі… Далі були твори

Про вірність душ і в мирний час і на війні.

  

Про Україну і про слово,

Про щастя, про чекання і добро,

«Гіркий той спогад» - жертвам тим голодомору

Й вірші, які звеличують село!

 

Читаючи вірші, я плечі розправляла

Від гордості за те, що ми є земляки.

І хоч важке життя фундамент руйнувало,

Наперекір йому зросли хороми Вашої душі.

 

І навіть час не зміг підрізати Вам крила

Кохання до єдиної в житті,

І хоч вернути вже її не сила

Ви разом з нею, хоч насамоті.

 

Живіть, творіть і не коріться долі,

Її  Ви осідлали вже давно.

І не шкодуйте, що вже сиві скроні.

У Ваших спогадах Ви юні все одно!

 

О. В. Кривулько, учитель математики

Христинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2,

класний керівник 7-б класу, травень 2010 року


Біогафія М.П. Мазурика

                     Народився 2 травня 1917 року

             Учитель хімії і біології.

      Закінчив Уманський педагогічний інститут в 1960 році.

      Працював:

1934-1936 роки в селі Орадівка учителем початкових класів.

1936-1939 роки - село Чайківка, учитель початкових класів .

1939-1940роки - другий секретар Христинівського райкому комсомолу.

1941-1942роки -  Південо Західний фронт, Перший зведений Комполк,  політрук

1942-1944 роки - Партизанський загін імені В.І. Леніна другої Української партизанської бригади, партизан-підпільник.

1944 рік березень-серпень – голова сільської ради с. Верхнячка.

1944-1945 роки 30-й окремий штурмовий батальйон Північно Західний фронт кулеметник молодший лейтенант.

1947-1948н. р. - с. Чайківка, завуч початкової школи, директор семирічної школи (1948-1955р)

1955-1973 роки - директор Ліщинівської середньої школи.

1973-1977 роки - директор Верхняцької восьмирічної школи.

З 1977 року на заслуженому відпочинку, але прдовжував працювати:

1978-1979 роки - учитель хімії  Ліщинівської середньої школи.

1980-1981 роки - учитель хімії  Угловацької  середньої школи.

1987-1992 роки - директор Верхняцького краєзнавчого музею.

Ветеран Христинівського народного театру  

Лауреат Всесоюзного огляду художньої творчості.

Лауреат конкурсу імені Пашкевича «На крилах любові»

Учасник конкурсу  на   здобуття  премії імені Василя Симоненка  2010 року.


Категорія: Знамениті освітяни Христинівщини | Додав: Razak (2011.11.22) | Автор: Калиндрузь Любов Миколаївна E
Переглядів: 1291 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Головна » Віртуальні галереї
Матеріали зібрав і підготував Богдан Миколайович Калиндрузь © 2024