Історична місія школи зумовлена особливостями суспільно-політичного,
економічного, культурного і духовного життя у відповідні періоди.
У добу християнізації Русі, долучаючи тогочасну еліту до релігії, школа
водночас сприяла поширенню письма і читання. Загалом поєднання освітньої,
культуротворчої і духовної місії стало характерною особливістю української шкільної освіти, що зберігається до наших
днів. Починаючи з XV століття, коли на арені історії виразно
виявляє себе українська нація, школа обрала місію націєтворення. Плекання
національної культури і духу нації стало одним з її пріоритетів. Місія
націєтворення є невичерпною, допоки житиме українська нація, її мова, культура.
Від часу промислової революції на школу лягла відповідальність за
формування у суспільстві належної технологічної культури. Реалізація цієї місії
здійснювалася через вивчення математики, геометрії, фізики, хімії, креслення,
доповненні у радянський період трудовим і виробничим навчанням. А нині
реалізується, окрім того, через активне доручення молоді до інформаційно -комунікальних
технологій.
Наукова місія школи почала виразно виявлятися із розгортанням
науково-технічної революції ХХ ст.. Школа вводила молоде покоління у контекст новітніх наукових відкриттів,
показуючи межі наукового знання, тим самим спонукала дівчат і юнаків до пошуку
нових горизонтів наукового знання, для розвитку науки і технологій. 
Десятинна церква
Місія соціалізації завжди була властива шкільній освіті. Особливо виразно
вона є в нвші дні, оскільки суспільство все більше стає полі структурним, що
потребує від молоді, яка вступає у складну сферу суспільних відносин, належних
компетенції і готовності до різновекторних суспільних взаємодій, до життя у
громадянському суспільстві.
Людинотворча місія завжди властива
школі, але з новою силою актуалізувалася в наші дні, що пояснюється завершенням
радянського періоду «мас», «класів» і «прошарків», демократизацією суспільного
життя, поверненням до самоцінності людини й людино центризмом, запиту на
особистості та утвердження поваги до автономії внутрішнього «Я».
Географічно Україна розташована в центрі Європи, але в силу історичних
реалій має досвід перебування в ціннісному просторі європейської цивілізації, тому сучасна школа повинна
реалізовувати свою місію щодо формування в українців особистих рис європейської
ідентичності.
Сучасний глобалізований світ спонукає школу до нової місії впровадження
моделей відкритої освіти, формування людини, яка усвідомлює взаємовпливи
культур, взаємозалежність економіки, екології і політики. Тому школа, виховуючи
громадянина України, має сформувати в ньому українську, європейську і світову
ідентичність. В історичній ретроспективі ми можемо бачити, як революціонізували
компоненти історичної емісії нашої школи.
Сучасний етап розвитку шкільної освіти в
Україні характеризується пошуком ефективних механізмів регулювання суспільних
відносин у навчанні, вихованні, професійній і загальнокультурній підготовці
молодого покоління, модернізації змісту шкільної освіти з урахуванням потреб
часу і тенденцій цивілізаційного поступу. Повернення країни в європейський
освітній простір зумовлює необхідність створення конкурентоспроможної й гнучкої
системи шкільної освіти. При цьому нагальною є потреба
Видубицький монастир
дослідження витоків життєдайних джерел національної педагогічної думки і
традицій шкільництва з урахуванням 
Києво-Печерська Лавра
спільності європейського і світового освітнього простору,взаємовпливів
українського самобутнього і загально цивілізованого.
Українська школа – найважливіший елемент держави у формуванні
інтелектуального потенціалу нації – має свої давні витоки і традиції. Адже вона
є невід’ємним атрибутом
формування модерної української нації й за належним їй правом стоїть поряд із
святими для кожного українця поняттями
незалежності і державності.
Звернення до історії розвитку і шкільництва дає можливість проаналізувати
здобутки сучасності, досягнення освіти з викликами цивілізаційних зрушень.
Школа впродовж своєї історичної ретроспективи стала живильним середовищем для
формування національної ідеї та усвідомлення національної ідентичності.
Академік Василь Кремень зазначає:
«Особливість втілення національної ідеї в освіті полягає в тому, що вона «оживляє»
прагматизм сталого, догматизму знання та існування. Результатом такого впливу є
ідеалізація окультурення світу людини, що робить духовним «виробництво», яким
займається освіта, виробництвом людської душі» (Кремень В.Г. Філософія
національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. – К., 2007.- С.564).
Одним з найбільш визначних явищ для
цивілізаційного розвитку української нації було її входження до світу
християнських народів. Християнство визначило цілісні основи розвитку
суспільства. В лоні християнської церкви зародилися українські школи.
Історики В.Біднов, М. Грушевський, Н. Полонська-Василенко довели, що
літописи фіксують історичний період заснування школи – час князювання
Володимира Святославовича. Саме 989 рік вважають датою заснування перших шкіл у
Київській Русі. Як зазначає В.Біднов,
історія школи, а водночас і освіти в Україні, починається відколи
Володимир Великий (980-1015) почав організовувати християнську церкву. Давні
зв’язки українського народу з Візантією дали можливість зрозуміти її культурну
перевагу над Україною, а водночас викликали серед вищих верств суспільства
бажання розвивати національну культуру. Володимир Великий був прихильником
такого культурного зближення Русі з Візантією через хрещення свого народу та
встановлення родинного зв’язку з імператорським візантійським двором. Це було
зроблено згідно з традиційною хронологією близько 988 року. Для зміцнення
християнства й поширення греко-візантійської культури незабаром після прийняття
християнства Володимир засновує в Києві школу для вищих верств українського
громадянства (Біднов В. Школа й освіта на Україні//Українська література:
Лекції за редакцією Д. Антоновича. – К., 1993. – С. 40 – 41.). (Використано матеріали міжнародної наукової конференції, газета "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.)
| 
