Хронологічними межами цього періоду вважається 1569 р. – початок XVIII ст., який характеризується пошуком шляхів відродження української культури, оновлення освіти. В цьому контексті патріотично налаштовані православні родини, свідома громадськість активно починають розбудову освітньої галузі.

Науково-педагогічна спадщина українських просвітителів цього часу пройнята ідеями італійського Відродження. Саме ці ідеї було розвинуто в національному руслі в педагогіці братських шкіл і Києво-Могилянській Академії. Значна спадщина має дидактично-виховний характер, зокрема морально-дидактичні вірші, які сприяли інтеграції українсько-білоруської культури і освіти.