На всіх етапах розвитку національного шкільництва книга відігравала
надзвичайно важливу роль. Про перші бібліотеки, як зазначає дослідник
бібліотечної справи Д. Б. Балика, вже йшлося в святих книгах, у
скрижалях - Біблії, Корані. Поняття "бібліотека" бере початок уже в
феодальні часи. Воно походить від грецької (посудина для схову книг). Пізніше
слово «бібліотека» трансформувалось у визначення бібліо – книга, тека –
місце збереження, тобто бібліотека – місце збереження книг (книгосховище). В ті
часи бібліотеку беруть у похід, ховають у храмі під подвійним замком.
В Україні-Русі поява християнства в X столітті сприяла
розвитку письменства, написанню літописів, збиранню книжок, утворенню перших бібліотек при церквах і монастирях.
По бібліотеках монастирів переважає церковно-навчальне письменство
(книги священного писання, житія святих, апостоли, псалтирі, богословська література), духовно-моральні
збірники, переклади грецьких і латинських повістей
і літописи (розкривають історичні події, філософське осмислення природи). Перші описи монастирських бібліотек складаються з назви книги, її розмірів, матеріалу на якому
написані, її палітурки. У багатьох позначається кількість сторінок, розділів,
що написано золотом, «красками». Це був
правопис сучасного бібліографічного опису книг. (Васильченко Б.Е. Очерк истории библиотечного дела в
России XI — XVIII
века. — М., 1948. — 157 с.) Поступово той шлях,
що його проходить історія, відображається і
на розвитку освіти та бібліотеки. Із Заходу було запозичено способи
шукання істини — об'єднання, братства, при
яких зароджуються бібліотеки, спершу для
релігійної боротьби, а потім і політичної. Багато заможних людей заповідає
свої книжки братствам і тим допомагає розвитку бібліотек у братствах.
Більшого поширення книжка та бібліотека набувають у XVI столітті з
розвитком книгодрукування. Зміст книжок залишається релігійного та
релігійно-полемічного характеру, але поступово з'являються світські книжки. В
різних Гістах України — Львові, Луцьку, Острозі, Києві — при братствах
відкриваються бібліотеки з світськими книжками грецькою, латинською та
польською мовами, зокрема в Києво-Могилянській колегії. Бібліотеки обслуговують
не тільки князів, митрополитів, а й звичайних городян.
У XVII столітті Київ
стає осередком української науки, збільшується кількість культурних осередків:
шкіл, бібліотек, друкарень. Наприкінці цього століття дослідники бібліотечної
справи налічують у фондах бібліотек десятки тисяч книжок і підручників (гомілетика,
букварі, історія), драматичні твори. Але все-таки бібліотекою керує монастир,
хоча користується ними широке коло читачів: міщани, видніші козаки. Поміж
селян популярні книжки: святе письмо, церковні вірші, п'єси. У XVIII
столітті, у зв'язку з відомими історичними подіями, в Україні заборонено
друкувати букварі, українські книжки. Більшість книг друкується російською
мовою, багато бібліотек втрачено. В цей період в Європі стан знання
відбивається й на класифікації книжок по бібліотеках.
Перша система класифікації Лейбниця передбачала, що
бібліотека повинна мати такі відділи: теологія, юриспруденція, медицина,
філософи, історія, колективні твори та всячина. Для шкільних бібліотек
характерна бібліотечно – бібліографічна класифікація літератури (ББК), що має
такі основні ділення: 1-загальнонаукові та міждисциплінарні знання;
2-природничі науки; 3-техніка,технічні науки ; 4-сільське й лісове
господарство; 5-охорона здоров’я; 6-суспільні науки в цілому; 7-культура,
Наука, освіта, 8 - філологічні науки в цілому; 9 — література універсального
змісту. Розстановка книг та організація каталогів у сучасних шкільних бібліотеках
відбувається у відповідно до таблиць ББК.
Після 1860
років в Україні відкриваються
бібліотеки, зокрема,
громадські, якими найчастіше опікуються гуртки
інтелігенції. Серед найбільш відомих — харківський, очолюваний Христиною Алчевською,
яка вперше порушує питання про книжки для народних бібліотек. Вивчивши запити
народу, вона наголошує, що народ чудово розуміє високохудожні твори, саме тому діяльність гуртка спрямована на друк і
поширення хрестоматій, народних енциклопедій,
книжок для дорослих. Ці ідеї
підтримував і реалізовував відомий педагог Б. Д. Грінченко, який сам не тільки писав книжки для дітей і складав їх
бібліографічні покажчики, а й шукав засобів для друку та поширення книг серед
простого народу.
У ті часи
засновуються церковно-парафіяльні та земські
школи, бібліотеки при «уездных» школах для загального користування. Бібліотеки
містилися у церкві в окремих шафах, література була переважно
релігійного змісту.
Саме в ці часи знаходимо підтвердження важливого значення
ролі шкільної бібліотеки і для сьогодення — вони розвиваються жвавіше, ніж
бібліотеки міські, публічні. З 70-х років XIX століття
бібліотеками користуються не тільки учні, а й батьки, місцева людність. З
часом, коли рівень писемності народу підвищився, шкільна бібліотека перестала
задовільняти людність, тоді виникають публічні народні бібліотеки, які існують
самостійно. До фондів публічних бібліотек допускалися ухвалені книжки (був
каталог ухвалених до вжитку книжок).
У минулому столітті шкільна бібліотека поступово
трансформувалась у соціальний інститут, який акумулює і забезпечує загальнодоступність
вершин світової культури, сприяє залученню учнів до історії, культури свого та
інших народів. Статистика свідчить, що в 1910 році в Україні було 12500
народних бібліотек, з них більшість — при школах. У ці часи покладено початок
організації хат-читалень, бібліотекарем найчастіше був учитель. Завдання
шкільної бібліотеки в 20 — 30-ті роки — надання дітям книжки, необхідної для
виконання шкільних завдань, допомога дітям, набуття ними певних навичок
роботи з книгою. Для залучення читачів до бібліотек активно розвиваються форми
масової роботи, зокрема голосні читання, вечори книг, усні газети, політтурніри,
групові бесіди, вечори техніки, атеїстичні вечори, бібліотечні «вівторки»,
«четверги», літературні читання, Дні книги, театралізовані заходи,
літературні суди, бібліотечні плакати та інші форми.
Майже всі школи України мали свої бібліотеки, які налічували
в 1930 році 119.200 книг для дітей шкільного віку, 70 відсотків цього
книжкового фонду – художня література.(Дьомкін І. В.Бібліотечна справа на
Україні в період розгортання соціалістичної реконструкції народного
господарства 1926 – 1932 рр. – Харків,1961, - 37 с.)
Післявоєнні
роки минулого століття в Україні РСР характеризується поновленням роботи шкіл,
звільнених від фашистських окупантів, зокрема відновленням приміщень шкільних
бібліотек, забезпеченням своєчасного завозу виданих підручників. їх переглянуто і поновлено в них тексти,
оформлення, про що свідчить
постанова РНК. УРСР і ЦК КП(б)У від
27.02.1943 року
(Культурне будівництво в Українській
РСР. В 2 т. - 1.2, 1961. -617 с). Наступними роками увага приділялась формуванню книжкових
фондів. Працівники бібліотек мали забезпечувати
упорядкування й зберігання фондів шкільних бібліотек, їх переоблік. Накази
та розпорядження Міністерства освіти УРСР в 50-ті роки спрямовані на відкриття
нових шкіл і бібліотек при них, поповнення фондів методичною літературою, підручниками, словниками,
науково-пізнавальною, новою художньою літературою. При шкільній бібліотеці з'являються гуртки «Юні друзі книги»
(Положення про шкільні бібліотеки початкової, семирічної і середньої школи
Української РСР // Збірник наказів та розпоряджень Міністерства освіти УРСР.
- 1950. - №19. - С.13 -14).
У «Положеннях про шкільну бібліотеку» 1962, 1965 років
наголошувалось, що шкільну бібліотеку треба створити в кожній початковій,
восьмирічній і середній школах. Там має зберігатися й надаватися інформація учням
і вчителям в ізольованому приміщенні, придатному для зберігання та видачі книжок,
а також має бути окрема кімната для читальні. Дедалі активніше шкільна
бібліотека залучається до позакласної роботи, створення бібліографічних
картотек, організації книжкових виставок. Наприкінці 60-х років шкільні
бібліотеки почали долучатись до всеукраїнських конкурсів, оглядів, змагань за
кращу роботу бібліотек. Видавництва випускають серії «Шкільна бібліотека»,
«Бібліотека школяра», де друкувались програмові твори. Активніше вивчаються читацькі
запити, проводяться літературні конференції, обговорення книг, диспути.
Бібліотека загальноосвітнього навчального закладу стає важливою ланкою в
системі виховної роботи, основне завдання якої — пропаганда книги. Створення
фонду шкільних підручників, виховання в учнів бережливого ставлення до книг,
координація діяльності шкільної бібліотеки з масовими (дитячою, юнацькою) —
пріоритетні напрями роботи того часу. Досвід роботи шкільних бібліотек, проблеми
та шляхи їх розв'язання висвітлюються на сторінках журналів «Радянська
школа», «Початкова школа», «Українська мова та література в школі».
У 70-ті роки посилюється контроль за використанням коштів
бюджетів шкіл на придбання книг, періодичних видань, ведення документації,
пропаганду художньої, науково-методичної літератури, оглядів – конкурсів
«Живи, книго», диференційованого підходу до читачів. Серед форм роботи
вирізняють масову та індивідуальну («Про стан і заходи щодо поліпшення роботи
шкільної бібліотеки : наказ Мін – ва освіти УРСР Збірник наказів та інструкцій
Мін – ва освіти УРСР. – 1973. - №7. – С.23 - 26)
90 ті роки ХХ століття характеризуються посиленням ролі
шкільної бібліотеки, відбувається її організаційне та методичне становлення,
створюються Центральна освітянська бібліотека, згодом Державна
науково-педагогічна бібліотека імені В. О. Сухомлинського. У системі Міністерства освіти України згідно із статистичними даними
наприкінці 90-х років функціонує близько 21000 шкільних
бібліотек. Бібліотека реалізує основну мету загальноосвітньої школи — інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу.
У 1999 році Міністерство освіти
України затвердило «Положення про бібліотеку загальноосвітнього
навчального закладу», де зазначається, що бібліотека є його обов'язковим структурним підрозділом, який
здійснює бібліотечно-інформаційне, культурно-просвітницьке забезпечення навчально-виховного процесу як в урочний, так і
позаурочний час. (Інформаційний збірник Міністерства освіти України. -
1999. - № 12, 18).
Початок XXI століття характеризується новими підходами до загальноосвітнього
навчального закладу, інформатизацією освіти. Активізується
робота науковців з пошуку та розробки моделі шкільної бібліотеки,
аналізується зарубіжний досвід розвитку шкільних
бібліотек, вивчається історія освітянських бібліотек України, досліджується діяльність шкільних бібліотек із забезпечення
інформаційних потреб учнів (Малько А. О., Мозгова В. П., Рогова П. І.,
Матвій-чук О. Є.)
Видаються
збірники з рекомендаціями організації щодо бібліотечної справи загальноосвітнього
навчального закладу, матеріали з досвіду роботи, виходять періодичні фахові видання «Шкільна бібліотека»,
«Шкільна бібліотека плюс». Останніми роками поступово відбувається
реорганізація традиційних шкільних бібліотек у інформаційні, соціокультурні
центри міста, села, посилюється інформаційна функція бібліотек. Шкільні бібліотеки перетворюються на шкільні
бібліотечно-інформаційні центри, медіатеки — структурні підрозділи з фондами
книг, різноманітними інформаційними і технічними засобами, які мають педагогічно
зумовлений комплекс обладнання і меблів, читальний зал із робочими зонами, де
створено умови для індивідуальної роботи та розвитку навчально-пізнавальної
діяльності , учнів, підвищення професійного рівня вчителів (Шкільний
бібліотечно-інформаційний центр : теорія і практика : навально-методичний
посібник За ред.. О.Є.Матвійчук. – К.,2007. – 209с.)
Отже, осмислення досвіду розвитку і
функціонування шкільних бібліотек у всі історичні періоди лаг змогу глибше
пізнати і зрозуміти історію шкільництва, освіти, культури в Україні.
(Використано матеріали міжнародної наукової конференції, газета "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.)