ПЕРІОД КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

Цей період охоплює другу половину XVII – XVIII століття, і його часто ще називають часом українського бароко.

Козаччина, зокрема Запорізька Січ, як основа для створення автономної української державності стала новою організаційною формою національно-політичного життя на теренах України. З кінця XVII ст. після поділу українських земель (у складі Росії  Польщі) українська педагогічна думка розвивається двома паралельними напрямами. У справі шкільництва Козацька доба пов’язується з діяльністю Київської колегії та трьох колегіумів: Харківського, Переяславського, Чернігівського.

ПРОГРЕСИВНІ ПОСТАТІ У СПРАВІ ШКІЛЬНИЦТВА

Петро Могила

Великим подвижником освіти був київський митрополит Петро Могила (1597 – 1647) – засновник Лаврської школи при Києво-Печерській Лаврі, протектор Києво-Могилянської колегії. Дбаючи про майбутні кадри для української школи делегував молодь до Європи на навчання; вживав активних заходів для подолання неграмотності серед білого духовенства, чернецтва, переслідував глобальну мету відродження православного духу, національно релігійного  свідомості, створення власного кадрового, науково культурного потенціалу, піднесення національної освіти до європейського рівня. Розвиток освіти приділяв найбільшу увагу: заснував Лаврську школу, ініціював створення  Києво-Могилянської колегії у Вінниці, Кременці, Гощі, Яссах; звертав увагу на важливість  постійної зміни «способів» (методів)  проведення освітньо-виховної роботи, які відповідали б рівневі розумового і морального розвитку учня; свідомого навчання; організації навчального процесу; закликав молодь розмірковувати і розуміти, повторювати і переповідати, усвідомлювати та поширювати знання; очолював книговидавничу справу в Україні, видаючи книги «руською мовою».

Григорій Сковорода

Видатним представником доби Просвітництва в Україні є Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – виразник ідей гуманізму, просвітництва, традицій національної етнопедагогіки; вперше в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання (спорідненість виховання з природою людини); започаткував ідею народності виховання, основою якої є служіння трудовому народові; обстоював ідею поліпшення людського існування і оновлення духовного світу людини через надання молоді освіти; порушив питання самостійності в навчанні; виступив за реформування змісту тогочасності освіти, за створення вітчизняної універсальної освіти, якою керували б справді народні вчителі, нерозривно пов’язані зі своєю землею, народом, його історією, звичаями й потребами. На відміну від західноєвропейських педагогів-просвітителів, він наголошував  не на пасивно -споглядацькі ролі вчителя, а на необхідності педагогічного керівництва процесам самовиявлення натури дитини.

Феофан Прокопович (1581-1626) – учений, гуманіст, просвітитель, педагог, філософ, письменник, громадський діяч. Вихованець і викладач Києво-Могилянської колегії обстоював необхідність формувати високоосвічену, духовно багату молодь; автор букваря «Перше вчення отроків», за яким навчалися в усіх школах Росії та України. Намагався поєднати національні та європейські традиції в становленні вітчизняної освіти і культури. Викладав, спираючись на індивідуальні здібності учнів, прищеплював їм уміння самостійно мислити. Навчальне літературу та книжки на широкий загал необхідно писати простою і доступною мовою, давати правильні

Феофан Прокопович

Тлумачення предметів і явищ. Автор першої української драми на місцевому матеріалі «Володимир», постановку якої здійснили вихованці Києво-Могилянської академії.

ОСЕРЕДКИ ШКІЛЬНИЦТВА

Нині немає єдиної думки, до якої освітньої ланки 9середня або вища освіта) доцільно було б віднести колегіум. До останнього часу (початок ХХІ ст.) колегіуми позиціонували як середні заклади освіти підвищеного типу. Проте з появою нових історичних та історико-педагогічних досліджень з’ясувались невідомі факти, які дають змогу вважати, що за рівнем організації навчально-виховного процесу колегіуми близькі до Києво-Могилянської (вищого навчального закладу на території східних слов’ян). Поки остаточно не окреслено статус колегіумів, вважаємо за доцільне коротко охарактеризувати їх специфічні особливості, оскільки саме ці навчальні заклади були центрами і духовної, і світської освіти XVІІІ століття. Це Харківський, Переяславський і Чернігівський колегіуми, навчальні програми яких передбачали підготовку службовців державних установ, учителів початкових шкіл, музикантів. Зміст навчання пов’язувався з науковими відкриттями. Викладалися поетика, синтаксис, етика, риторика, граматика, філософія, богослов’я. Згодом зміст навчання набув релігійного характеру, і тому колегіуми було реорганізовано в духовні заклади освіти.

На кінець XVІІІ століття освіта і шкільництво досягли високого рівня – існувала розгалужена мережа початкових шкіл, у яких викладали Закон Божий, письмо, лічбу. На Лівобережжі (територія у складі Росії) ланку середньої освіти становили колегії – закриті середні навчальні заклади з семирічним терміном навчання. На Правобережній Україні (у складі Польщі) діяли уніатські школи з шестирічним терміном навчання.

Своєрідним і неповторним стало козацьке шкільництво. Основними навчальними закладами шкільної освіти за козацьких часів ІІ половини XVІІ – XVІІІ ст. є:

-         Козацькі школи (на Гетьманщині), що надавали початкову освіту і додатково знання з юридичних, історичних, географічних, суспільно-політичних дисциплін;

-         Січові школи (на Запорізькій січі), що складалися з двох відділів: 1) навчалися козаки, які прагнули стати дяками, паламарями,дияконами; 2) навчалися підлітки (майбутні козаки)  грамоти, арифметики, геометрії, географії, астрономії, військової справи (військово-фізичне виховання, плавання, веслування, керування човном, переховування), навігації, латинської мови, поетики, риторики, співів;

-         Церковнопарафіяльні школи, що діяли при церквах у кожному населеному пункті, мали три класи (столи), де навчали читання, письма, церковного співу;

-         Монастирські школи, де готували читців і співаків;

-         Дяківські школи (надавали початкову освіту, діти вивчали старослов’янську та руську(українську) мови, письмо, лічбу, Закон Божий, співи);

-         Професійні школи ремесел і мистецтв (співацькі, малярські школи).

Упродовж двох століть Запорозьке козацтво відігравало прогресивну роль – численні навчально-виховні заклади готували інтелектуальну еліту.

Першу школу на Запорозькій січі було відкрито в 1576 р. на острові, утвореному річкою Самарою та її притокою Самарчуком. У 1602 р. засновано школу при Пустино-Миколаївському козацькому монастиреві, у 1659 р. – на Чортомлинській Січі. У 1754 р. відкрито школу для підготовки військової старшини та військових канцеляристів, у 1771 р. – музичну школу.

Після ліквідації Гетьманщини (1764 р.) і Запорозької Січі (1775 р.) було зруйновано і систему навчально-виховних закладів: закривалися українські школи, колегіуми, занепадала освіта, заборонялася українська мова, поступово втрачалася національна свідомість, самобутня державність і культура.

(Використано матеріали міжнародної наукової конференції, газета "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.)