РОЗВИТОК ПЕДАГОГІКИ І ШКОЛИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

Цей період розпочинається з 1991р. і триває донині. Для надання національного характеру шкільній освіті в перші роки незалежності України було затверджено «Концепцію середньої загальноосвітньої школи України» (1991р.), розроблено Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття», 1994р.), ухвалено Закон України «Про загальну середню освіту» (1999р.). Національна Доктрина розвитку освіти (2001р.) визначила пріоритетні завдання шкільної освіти на початку XXI століття. Створена нормативно-правова база забезпечила діяльність таких навчальних закладів: середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило з профільним спрямуванням навчання); спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів; гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів згідно з профілем; ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою; колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та(або) культурно-естетичного профілів; загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та(або) розумового розвитку; загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І — III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування; школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання; вечірня (змінна) школа — загально­освітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатись у школах з денною формою навчання; позашкільний навчально-виховний заклад — навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їхніх потреб у додатковій освіті за інтересами; міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці.

У державі створено умови для функціонування закладів різних форм власності, які є конкурентоспроможними в умовах інтеграційних і глобалізаційних процесів.

Стратегічними завданнями реформування змісту освіти в цей період є: розробка державних стандартів, диференціація та інтеграція, забезпечення альтернативних можливостей для здобуття освіти відповідно до індивідуальних потреб і здібностей, особливості вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах; оптимальне поєднання гуманітарної і природничо-математичної складових освіти, теоретичних і практичних компонентів, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, органічний зв'язок з нашою історією тощо.

Новим кроком у розвитку  національної школи є впровадження 12-річного навчання, профільної старшої школи, диференціація навчання в умовах стандартизації, розробка системи бального оцінювання результатів навчання, введення зовнішнього незалежного оцінювання, комп'ютеризація та інформатизація освіти  тощо. Актуальним для сучасної школи, як зазначає президент АПН України Василь Кремень, є вирішення двох важливих завдань: «Допомогти дитині пізнати себе, тобто — в чому вона сильніша, де слабша, які має психологічні особливості і таке інше — перше. І допомогти саморозвинутися — друге. А вже в дорослому житті це реалізується максимально».

Проте, незважаючи на певні успіхи, простежуються негативні тенденції розвитку освіти в цілому та загальноосвітньої школи зокрема. А саме: нечітко окреслено основні напрями модернізації освіти, не визначено ресурсне забезпечення реалізації цього процесу, низьким лишається со­ціальний статус учителя, в учнів знижена мотивація до навчання, а водночас і повага знань. Складною є демографічна ситуація в українському суспільстві, яка також уповільнює темпи розвитку освіти.

Ці проблеми не залишаються поза увагою керівництва держави. Так, міністр освіти і науки України переконаний, що чим більше ми вкладатимемо в освіту, науку, тим менше витрачатимемо на ліквідацію негативних соціальних явищ. Суспільство, яке в своєму поступі базується на знаннях, завжди має майбутнє.

Отже, розвиток національної педагогічної думки та шкільної справи в Україні має багату і самобутню історію, відзначається спрямованістю на духовну й інтелектуальну інтеграцію у світову культурну цивілізацію.

(Використано матеріали міжнародної наукової конференції, газета "Освіта України", №29-30, 17 квітня 2009р.)