Неситов  Олександр Віталійович

Мій шлях у журналістику

    Здавалося, ще зовсім недавно я тримав у руках перший випуск поетичного альманаху «Зернятко», до якого увійшли і мої віршовані рядки, а вже вийде з друку дев'ятий. І навіть не віриться, що з часу мого першого знайомства зі студією «Зернятко»  та  Криницьким  Віталієм  Івановичем  минуло близько двадцяти років. Все було ніби вчора.

       Писати я почав доволі  рано - років у 8-9. Спочатку складав казочки  та дитячі оповіданнячка, а потім - вірші. Писав, але ні з ким не ділився своєю творчістю. А десь уже в класі  десятому,  наважився показати кілька поезій своєму класному керівнику - учительці російської мови і літератури Ганні Єгорівній  Кравченко. Через мить  я  опинився перед директором школи. Але не тому, що там було щось погане, а тому, що директором школи, в якій я навчався, на той час був керівник  літературної студії  «Зернятко» Віталій  Іванович Криницький.

Ольга Інокентіївна Грибок 

Талант багато встигати

Перегорнула  останню  сторінку  альманаху міжшкільної дитячої літературної студії «Зернятко» (сьомий випуск).

Для мене, що  пішла  від рідних  лісів, вулиць, ставків, від  рідної Христинівщини рівно  п'ятдесят років тому, - це світле  і  радісне  побачення  з  дитинством,  з  юністю,  із земляками   (автори    поезій  -  юні     нащадки    моїхровесників).

Низький уклін Вам, Віталію Івановичу Криницький, за невтомну  працю,  любов  до дітей і  до нашого рідного українського слова. Ваша праця сіє у   душах  дітей зерна патріотизму, небайдужості до всього, чим живемо сьогодні, до близьких людей, до України і  до  її найбільшого скарбу -нашого Слова.

     По-доброму Вам можна заздрити і  захоплюватися Вашим талантом встигати так багато: і вчити дітей бачити те,що  може бачити лише поет, і вести індивідуальні бесіди,  і проводити   різнопланові  заняття  з   розвитку   поетичної майстерності та всього не перерахувати.

Принзюк Тетяна Олексіївна

Низький уклін, учителю від Бога

     Незважаючи на те, що людина живе у матеріальному світі, духовні потреби завжди  визнавались   вищими   цін ностями особистості. Духовно багата людина своїми справами, культурою, добротою, справедливістю збагачує світ і себе в ньому. Велику  роль в цьому  відіграє література. Завдання її – виховувати людину  з  активною  життєвою  позицією,  з  твердими переконаннями, яка працює творчо і натхненно.

Сухий Іван Іванович

Чому «Зернятко» колоситься?

Криницький - корінь тут «криниця»,

А суть її - це джерело,

Тому «Зернятко» й колоситься -

Воду натхнення п'є воно.

І. Сухий

         Мені  довелось брати  участь  у творчих зустрічах міжрайонної  дитячої  літературної  студії  «Зернятко»  м. Христинівки  та  учасників  зразкового дитячого   ансамблю гармоністів м. Жашкова. Це - спілкування христинівських  і жашківських  талантів, здібностей,  покликань  і  прагнень. Спочатку  зустріч  відбулась   на   Жашківщині,  а   потім Христинівська земля стала для  нас гостинною. Читали вірші, линула музика, звучала пісня.

  Долі жіночі

Життя в професії

     Спогади… Спогади… Коли вони сповнюють душу, перед очима пропливають картинки минулого: яскраві, теплі, щирі. Та коли спогади торкаються найпотаємніших куточків свідомості, назовні вибираються  ті  самі відчуття, яких змучена минулим душа намагалася позбутися…

     На долю Ганни Євтухівни Поліщук випало немало випробовувань. В її пам’яті живуть спогади, які розповідають про минуле, занурюють у давно пережите…

      Народилася Ганна Євтухівна 5 серпня 1918 року – на початку минулого сторіччя в селі Івангороді.  Самі історичні події того часу – революція, зміна влади та державного устрою, передбачали нелегкі зміни в житті селян. Тому не дивно, що і в сім’ї маленької Ганни переживали важкі часи. Проте, дякувати Богу, спільними зусиллями виживали…

     Роки голодомору, ті страшні 1932-33 роки, врізалися в пам’ять, як найжахливіші. Тоді її рідне село перетворилося на місце загальної жалоби, а центральна площа, на якій влаштовувався великий базар, стала кладовищем…

      З пам’яті Ганни Євтухівни випливає один страшний спогад. 

 Москальчук Галина Тимофіївна,  

випускниця Христинівської середньої школи №1 1969 року,   учителька Христинівської   ЗОШ І-ІІІ ст.

Любій вчительці моїй

     Учитель… Просте, звичайне слово, яке щодня повторюємо ми. А скільки воно таїть у собі найкращих незабутніх спогадів! Скільки пов’язано з ним вдячних перемог і звершень у кожної людини. Чим можна виміряти вчительську долю?

                           Роками наполегливої праці?

                           Тисячами перевірених зошитів?

                           Сотнями безсонних ночей?

                           Життєвими успіхами вихованців?

     Мабуть, усім, бо доля вчителя не схожа на будь-яку іншу. Бо вчительське покликання – це і є сама доля.

     Уявімо собі: на запашній квітці троянди тремтять краплинки роси. Яка обережність і ніжність потрібні, аби, зірвавши квітку, не струсити жодної краплі. Ось такі обережність і ніжність потрібні вчителеві щохвилини, адже він торкається найніжнішого й найпрекраснішого.

 Іщенко Надія Ананіївна

Випускниця Христинівської середньої школи №1   1966 року

З  днем народження

Влітку на Купала

Народила мама.

Як дар Бога - ім'я

Синочкові дала.

Гончарук (Редько) Олена Василівна

випускниця Христинівської середньої школи № 1 

      У кожної людини живі спогади про дитячі та шкільні роки. І скільки б не пройшло часу, подумки ми часто повертаємось туди, куди ніколи не повернемось. По-різному складається життя, але ти пам’ятаєш ту людину, завдяки якій була обрана твоя спеціальність. Професія вчителя колись була вшанована більше, ніж у сьогодення. Нас виховували батьки, нас виховувала школа і, мабуть, з покоління в покоління передавалась думка,  що вчитель – то святиня.

 Шумовська (Кравець) Раїса Володимирівна, 

випускниця Христинівської СШ №1 1977року, директор Христинівської районної бібліотеки

Зараз мені хочеться низько вклонитися  прекрасним людям, із щирою душею, відкритим серцем, надзвичайно щедрим, ім’я яким - Вчителі.

            В далекому, 1967 році, переступивши поріг Христинівської СШ №1, ми стали учнями 1-Б  класу, а нашою вчителькою була  Ганна Йосипівна Безугла. Вона вчила нас писати палички, кружечки, гачечки, які, як не дивно, потім перетворювались на букви. Вона вчила нас читати, а «мама мила раму», мабуть, стало для всіх поколінь фразеологізмом. На уроках каліграфії виводили букви-крапельки, старалися зовсім не кляксати, але чомусь виходило все навпаки. Знайомила з премудростями арифметики: додаванням та відніманням, де більше і чого на скільки менше. А такі відомі букви як «х» та «у»  перетворились на «ікс» та «ігрек». Та й табличку множення ми дійсно знали «на зубок».На уроках праці ми разом із Ганною Йосипівною ліпили, малювали, шили й вишивали. Ходили на прогулянки в «Долинку», в бібліотеку, де дивилися діафільми, обговорювали книги, відповідали на питання вікторин. Вона все знала і вміла  робити  все.