Принзюк Тетяна Олексіївна

Низький уклін, учителю від Бога

     Незважаючи на те, що людина живе у матеріальному світі, духовні потреби завжди  визнавались   вищими   цін ностями особистості. Духовно багата людина своїми справами, культурою, добротою, справедливістю збагачує світ і себе в ньому. Велику  роль в цьому  відіграє література. Завдання її – виховувати людину  з  активною  життєвою  позицією,  з  твердими переконаннями, яка працює творчо і натхненно.

Сухий Іван Іванович

Чому «Зернятко» колоситься?

Криницький - корінь тут «криниця»,

А суть її - це джерело,

Тому «Зернятко» й колоситься -

Воду натхнення п'є воно.

І. Сухий

         Мені  довелось брати  участь  у творчих зустрічах міжрайонної  дитячої  літературної  студії  «Зернятко»  м. Христинівки  та  учасників  зразкового дитячого   ансамблю гармоністів м. Жашкова. Це - спілкування христинівських  і жашківських  талантів, здібностей,  покликань  і  прагнень. Спочатку  зустріч  відбулась   на   Жашківщині,  а   потім Христинівська земля стала для  нас гостинною. Читали вірші, линула музика, звучала пісня.

    Кулеша(Цимбал) Світлана ,

випускниця Христинівської середньої школи № 2  1993 року

      Немає кращої нагороди і втіхи для вчителя, ніж коли його учні, покинувши стіни своєї школи, з теплотою і вдячністю згадують його, вчителеве, ім΄я. Адже це значить лише про те, що недарма були і безсонні ночі для підготовки до уроків, втрачені вихідні та відпустки, нервові перевантаження. І завдяки таким вчителям у чиїсь душі прокинеться іскорка таланту, доброти, духовності. Можливо, саме тому, що в моєму житті були саме такі, можна сказати, від Бога Вчителі, я теж обрала цю професію. Навчалась я в Христинівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 з 1983 по 1993 роки. З вдячністю згадую імена своїх вчителів.

  Долі жіночі

Життя в професії

     Спогади… Спогади… Коли вони сповнюють душу, перед очима пропливають картинки минулого: яскраві, теплі, щирі. Та коли спогади торкаються найпотаємніших куточків свідомості, назовні вибираються  ті  самі відчуття, яких змучена минулим душа намагалася позбутися…

     На долю Ганни Євтухівни Поліщук випало немало випробовувань. В її пам’яті живуть спогади, які розповідають про минуле, занурюють у давно пережите…

      Народилася Ганна Євтухівна 5 серпня 1918 року – на початку минулого сторіччя в селі Івангороді.  Самі історичні події того часу – революція, зміна влади та державного устрою, передбачали нелегкі зміни в житті селян. Тому не дивно, що і в сім’ї маленької Ганни переживали важкі часи. Проте, дякувати Богу, спільними зусиллями виживали…

     Роки голодомору, ті страшні 1932-33 роки, врізалися в пам’ять, як найжахливіші. Тоді її рідне село перетворилося на місце загальної жалоби, а центральна площа, на якій влаштовувався великий базар, стала кладовищем…

      З пам’яті Ганни Євтухівни випливає один страшний спогад. 

Віра Омельченко, ветеран педагогічної праці

ПО ПРАЦІ – ШАНА

ЗАЛИШИЛИ ДОБРИЙ СЛІД

     Кажемо: "З доброти починається людина”. Про таких добрих людей хочу і розповісти. В 1952 році я отримала призначення в Христинівський  райвно на посаду вчителя. Минуло вже 42 роки від того часу як я стояла в кабінеті колишнього завідуючого райвно Анатолія Кузьмича Глазкова. На жаль, немає вже цієї дорогої людини. Пішов з життя. Але хочу сказати, що людина жива – поки живе пам’ять про неї. Його доброту, етику керівника, турботу про людину я ніколи не забуду і ношу в своєму серці.

      Багато директорів було у Великосевастянівській середній школі за мої 35 років педагогічної роботи. Але хочу розповісти більш детально про роботу колишнього директора школи Івана  Андроновича Нещадима. Це  висококультурна, тактовна, чесна,  правдива і справедлива, з добрим серцем людина. І хочу ще сказати,  що без правди і доброти немає людини, немає народу.

Прохоренко Оксана Вікторівна,

учитель трудового навчання, інформатики, спеціаліст

Усі стежки – від шкільного порога. Початок усіх починань  – у шкільному класі. Ключ до всіх  істин та таємниць, духовний світ багатств – у нього, шкільного наставника.

Учитель… Скільки мудрості, турботи в цьому слові! Щасливий той, кому Бог подарував справжнього Вчителя-Педагога з великої літери. Без сумніву, кожен із нас за шкільні роки зустрічає багато вчителів. Одні з них проходять, немов стороною, від інших пам'ять відвертається… Однак є такі вчителі, які входять не лише в наше життя, а й у серце, у саму душу та залишаються там уже навіки…

Мені дуже пощастило: у мене була така вчителька, мій шкільний наставник Людмила Миколаївна, саме вона допомогла мені обрати з тисяч шляхів свою дорогу в житті. Споглядаючи на неї, я спостерігала, як вона прагне створити особистість,  переймається проблемами кожного з нас, намагається жити нашим життям, таке ж бажання мають ще тільки наші батьки.

   Народився Г.С. Турчак 24 січня 1890 року в селі Плоске  на Полтавщині, з дитинства вбираючи в себе красу оточуючої природи.

   На початку століття на благодатну полтавську землю приїхав маститий художник – передвижник Григорій Мясоєдов. Там відбулося знайомство селянського хлопця Григорія Турчака з майстром. Зачарований світом фарб, хлопець згодний був носити важкий етюдник за майстром, коли той вирушав малювати пейзажі околиці. Спостерігав, як вправними й точними рухами художник мазком за мазком наносив фарбу на полотно.

  Пізніше юнак почав пробувати свої сили. М'ясоєдов звернув увагу на художні здібності юнака. Можливо, саме так почався шлях Г. С. Турчака до Петербурзької Академії мистецтв, дванадцятилітнього хлопця з  с. Плоске, що на Полтавщині. Цю історію не раз переповідали учні Григорія Степановича, але документальних свідчень поки що не знайдено. Успішно провчившись там два роки, він закохується в дочку заможних батьків, які не погоджуються на шлюб романтичної молоді.

 Москальчук Галина Тимофіївна,  

випускниця Христинівської середньої школи №1 1969 року,   учителька Христинівської   ЗОШ І-ІІІ ст.

Любій вчительці моїй

     Учитель… Просте, звичайне слово, яке щодня повторюємо ми. А скільки воно таїть у собі найкращих незабутніх спогадів! Скільки пов’язано з ним вдячних перемог і звершень у кожної людини. Чим можна виміряти вчительську долю?

                           Роками наполегливої праці?

                           Тисячами перевірених зошитів?

                           Сотнями безсонних ночей?

                           Життєвими успіхами вихованців?

     Мабуть, усім, бо доля вчителя не схожа на будь-яку іншу. Бо вчительське покликання – це і є сама доля.

     Уявімо собі: на запашній квітці троянди тремтять краплинки роси. Яка обережність і ніжність потрібні, аби, зірвавши квітку, не струсити жодної краплі. Ось такі обережність і ніжність потрібні вчителеві щохвилини, адже він торкається найніжнішого й найпрекраснішого.