Брицька (Боклаженко) Оксана Василівна,

випускниця Христинівської ЗОШ І-ІІІ ст.№2 1990 р. 

Хронологічними межами цього періоду вважається 1569 р. – початок XVIII ст., який характеризується пошуком шляхів відродження української культури, оновлення освіти. В цьому контексті патріотично налаштовані православні родини, свідома громадськість активно починають розбудову освітньої галузі.

Науково-педагогічна спадщина українських просвітителів цього часу пройнята ідеями італійського Відродження. Саме ці ідеї було розвинуто в національному руслі в педагогіці братських шкіл і Києво-Могилянській Академії. Значна спадщина має дидактично-виховний характер, зокрема морально-дидактичні вірші, які сприяли інтеграції українсько-білоруської культури і освіти.

ПЕРІОД КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

Цей період охоплює другу половину XVII – XVIII століття, і його часто ще називають часом українського бароко.

Козаччина, зокрема Запорізька Січ, як основа для створення автономної української державності стала новою організаційною формою національно-політичного життя на теренах України. З кінця XVII ст. після поділу українських земель (у складі Росії  Польщі) українська педагогічна думка розвивається двома паралельними напрямами. У справі шкільництва Козацька доба пов’язується з діяльністю Київської колегії та трьох колегіумів: Харківського, Переяславського, Чернігівського.

ПЕРІОД КНЯЖОЇ ДОБИ

Цей період охоплює Київську Русь, Галицько-Волинське та Велике Литовське князівство. Його хронологічні рамки – ІХ – XVI століття.

Адреса школи: 20025, с.Пеніжкове, вул.Леніна 1, Христинівський район, Черкаська область,

Тел.2-33-57,

Електронна адреса: shcool-pen@yandex.ua

Сайт школи: http://www.penizhkove-nvk.edukit.ck.ua/

  Микола Павлович Мазурик - людина відома в Христинівському районі: учитель, поет, драматург, гуморист, артист самодіяльного театру, позаштатний кореспондент районної газети «Трибуна хлібороба», учасник хору ветеранів, патріот, учасник бойових дій, активний громадський діяч. Людина з небайдужою душею, наставник молоді, жива легенда.

   Народився Микола Павлович Мазурик у травні буремного 1917 року у селі Шукайвода Христинівського району у селянській родині. Як і всі його однолітки-односельці, трудитися почав з юних літ, не полишаючи навчання, яке, зрештою, скінчилося здобуттям вищої педагогічної освіти. Змолоду мріяв стати актором, але щаслива доля скерувала життя в інше русло – «педагог це той же артист, який виходить на сцену на кожному уроці» - такі слова заврайвно у 1936 році стали визначальними для молодого Миколи. 52 учні у двох зведених в один класах стали першими вдячними глядачами і слухачами.  І донині  пам’ятає Микола Павлович свої перші уроки.  То були радісні дні. Чи тому, що учні розуміли свого вчителя, а може тому, що зустрілася на шляху старша піонервожата Саша. Кохання на все життя! Хто не звідав його, той не жив по-справжньому! З гарною, розумною, чорнобровою Олександрою Андріївною вони прожили все життя, ділячи смуток і радість, щастя і горе. Дружина подарувала Миколі Павловичу чотирьох синів-соколів Анатолія, Станіслава, Миколу та Віктора. 

Кокудак Мирослава Савівна,

учитель української мови і літератури, спеціаліст першої категорії

Призначення справжнього вчителя – продовжити себе у своїх учнях. Це передати любов до предмета, повагу до слова, яке не повинно розходитися з ділом, постійна жага до знань, пошук нового і цікавого, невтомна праця і розумний відпочинок.

            Таким сьогодні є мій наставник Тетяна Володимирівна Пастух, а в минулому – мій класний керівник, учитель російської мови та світової літератури. Це людина, яка завжди вражала власним поглядом і особистою думкою.

            Любов до поезії, розуміння художнього слова, трактування добра і зла, розповідь про культуру та красу спілкування лягали кожному в душу плідним зерном, яке проросло на сьогодні добротною нивою молодих педагогів. Бо майже всі учні нашого класу отримали вищу освіту і працюють педагогами.

          Гуць (Нарієвська) Лариса Григорівна

                                                                           Учитель… 

Для багатьох це слово пов’язане з незабутніми спогадами про дитинство. 

Я відкриваю шкільний альбом і поринаю спогадами у той далекий казковий світ. Серед безлічі знайомих облич шукаю поглядом найдорожчу і найріднішу людину – свого класного керівника, учителя математики і фізики Островського Андрія Івановича, людини, яка зіграла в моєму житті вирішальну роль, адже я пішла його стежиною.

У далекі шістдесяті молодим юнаком Андрій Іванович разом з дружиною Тамарою Григорівною після закінчення Бердичівського педагогічного інституту приїхав у наше село. Все життя промайнуло у одній і тій же школі, в одному і тому ж кабінеті, біля дошки та серед дітвори. Та у сивочолого чоловіка, якого час від часу зустрічаю, залишилася та ж молодеча виправка, та ж підтягнутість, те ж тепло в очах і добра посмішка на вустах.